Незаконна мобілізація людини, яка має чинну відстрочку від призову, – це не просто бюрократична помилка. Це ситуація, коли державний орган ігнорує власні ж документи і перекреслює життя тому, хто чесно працював на стратегічному підприємстві. Саме таку історію розглядав Львівський окружний адміністративний суд у справі №380/20446/25, і рішення, ухвалене 14 травня 2026 року, здатне стати орієнтиром для сотень подібних ситуацій.
Уявіть: ви працюєте на «Укрзалізниці», маєте офіційне посвідчення про відстрочку від призову, ваш роботодавець підтвердив бронювання в ТЦК. І одного дня вас просто зупиняють на вулиці, везуть до військкомату, проводять медогляд – і все, ви вже солдат. Саме це сталося з працівником виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо Львів» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» 19 липня 2025 року.
ОСОБА_1 працював екіпірувальником 2 розряду цеху забезпечення поїздів – простіше кажучи, готував пасажирські вагони до рейсів. Його підприємство входить до структури «Укрзалізниці», якій наказом Міністерства розвитку громад та територій від 27 січня 2025 року було підтверджено статус критично важливого для функціонування економіки в особливий період.
19 листопада 2024 року позивач отримав посвідчення №490/2024 про відстрочку від призову на військову службу. Строк дії – дванадцять місяців, тобто до 19 листопада 2025 року. Підстава – розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493, а саме пункт 9 розділу IV переліку посад і професій. Іншими словами, людина була офіційно заброньована за підприємством – з усіма документами, як того вимагає Порядок бронювання військовозобов’язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 року №45.
І ось тут починається найцікавіше. 21 листопада 2024 року філія «Пасажирська компанія» надіслала до ТЦК повідомлення №1000 про бронювання цього працівника – для зарахування його на спеціальний військовий облік. Тобто роботодавець зробив усе, що вимагає закон: оформив бронювання, повідомив ТЦК, отримав посвідчення. Жодних підстав для анулювання відстрочки, передбачених пунктом 13 Порядку №650, не існувало. І, як згодом підтвердив лист роботодавця від 11 серпня 2025 року, відстрочка не скасовувалася – вона діяла.
Але 19 липня 2025 року представники ТЦК зупинили ОСОБУ_1 для перевірки документів, доставили його до свого приміщення, направили на військово-лікарську комісію і того ж дня видали наказ №1151 про призов на військову службу під час мобілізації. Менше ніж за добу людина з чинною відстрочкою стала військовослужбовцем.
Коротка хронологія подальших подій. 21 липня 2025 року – наказ №392-ОС про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1. 17 жовтня 2025 року – наказ №561-ОС про виключення зі списків цієї частини та направлення у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_5. І нарешті 21 жовтня 2025 року – наказ №1438-ОС про зарахування до Військової частини НОМЕР_2 на посаду інспектора прикордонної служби – оператора безпілотних авіаційних комплексів. За три місяці людину тричі «перекидали» між частинами, і весь цей час у неї залишалася законна підстава не служити.
Тепер давайте подивимося, що про все це сказав закон і суд.
Чесно кажучи, правова конструкція тут досить проста і прозора. Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо забороняє призивати військовозобов’язаних, які заброньовані на період мобілізації. Таким людям надається відстрочка від призову. І ця норма не містить жодних винятків – якщо бронювання чинне, призов неможливий. Крапка.
Крім того, пункт 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, покладає на ТЦК обов’язок перевіряти наявність відстрочки у військовозобов’язаного. І пункт 15 цього ж Положення зобов’язує керівника ТЦК організовувати перевірки стану бронювання. Тобто це не позивач мав доводити, що в нього є відстрочка, – це ТЦК мало перевірити цей факт перед тим, як видавати наказ про призов. Не перевірили – отримали судовий позов.
Суд встановив, що станом на 19 липня 2025 року відстрочка позивача була чинною, не анульованою, і жодних доказів протилежного відповідачі не надали. А от позивач надав – і посвідчення, і лист роботодавця, і повідомлення про бронювання. Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України говорить чітко: саме відповідач має доводити правомірність свого рішення. Не довів – отже, рішення незаконне.
Тут варто окремо згадати про аргумент ТЦК щодо «призупинення бронювання». У відзиві представник центру комплектування стверджував, що в період травень-червень 2025 року всі критично важливі підприємства отримали листи про скасування мобілізаційних завдань, а з 9 травня 2025 року нібито діють норми постанови №592, якими призупинено бронювання. Суд цей аргумент відхилив – і цілком обґрунтовано. Жодного документального підтвердження цим словам відповідач не надав. Самі лише припущення, які суд не зобов’язаний брати до уваги. А от лист роботодавця від 11 серпня 2025 року – цілком конкретний документ, де чорним по білому написано: відстрочка не скасовувалася, вона діє.
Ще один важливий момент, який часто спливає у подібних справах, – теза про «незворотність» процедури призову. Мовляв, наказ про мобілізацію вже виконано, людину зараховано до частини, тому скасовувати нічого не можна. Військова частина НОМЕР_2 у своєму відзиві навіть послалася на постанову Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23. Мовляв, процедура призову є незворотною, а визнання її протиправною не відновлює попереднього становища особи.
Але суд розставив крапки над «і». По-перше, та справа стосувалася зовсім інших обставин – там оскаржували не наказ про призов, а процедуру військово-лікарської комісії. По-друге, індивідуальний акт можна оскаржити навіть після його виконання – це стабільна позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у низці постанов, від 6 жовтня 2021 року до 14 вересня 2023 року. А по-третє – і це, мабуть, найважливіше – суд визнав, що накази про зарахування до військових частин та виключення з них є похідними від основного наказу про призов. А раз основний наказ – незаконний, то і всі похідні теж не мають юридичної сили. Ланцюжок розпався повністю.
Окремої уваги заслуговує рішення суду в частині звільнення позивача з військової служби. Справді, пункт 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення, як скасування наказу про призов. Але суд застосував статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту. І рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», де сказано: судове рішення не може бути суто декларативним, воно має реально відновлювати порушені права.
Логіка бездоганна: якщо людину незаконно призвали, визнати це на папері недостатньо. Треба повернути її до того стану, в якому вона перебувала до порушення. Тому суд зобов’язав Військову частину НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу.
Із цієї справи випливає проста, але надзвичайно важлива річ: незаконна мобілізація не є «незворотною», як дехто намагається переконати. Якщо у вас є чинна відстрочка, а ТЦК все одно видає наказ про призов, – ви маєте повне право оскаржити це в суді. І суд, як показує практика Львівського окружного адміністративного суду, здатен не просто визнати помилку на папері, а реально відновити порушене право – аж до звільнення з військової служби.
Головне – мати документи, які підтверджують ваше право на відстрочку, і не боятися відстоювати це право. Бо коли державний орган помиляється, останнє слово залишається за судом. І справа №380/20446/25 це переконливо довела.
