Коли у вересні 2022 року чотирьох мешканців Івано-Франківщини затримали за незаконне видобування корисних копалин, справа виглядала майже вирішеною. Екскаватор, вантажівки, видобута суміш – доказова база, на перший погляд, залізна. Але через три з половиною роки Верховний Суд остаточно поставив крапку: обвинувачені – невинуваті. Давайте розберемося, як таке сталося.
Що сталося на Шевченківському родовищі
26 вересня 2022 року, за версією слідства, четверо чоловіків організували незаконний видобуток піщано-гравійної суміші на території Шевченківського родовища валунно-гравійно-піщаних відкладів у Калуському районі. Родовище належить ТОВ «Карпатекоресурс», але працювали там, як стверджувало обвинувачення, без жодних дозволів.
Схема була простою: один фігурант працював машиністом екскаватора, троє інших – водіями вантажівок. Перший видобував суміш і завантажував її в транспорт, інші – перевозили на сусідню ділянку. Усіх обвинувачували за ч. 3 ст. 240 Кримінального кодексу України – незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Покарання за цією статтею – від 5 до 8 років позбавлення волі. Тож на кону була не просто репутація, а цілком реальна перспектива опинитися за ґратами.
У чому полягала юридична проблема
Зібраних доказів – протоколів огляду місця події, результатів негласних слідчих дій, показів свідків – вистачило для направлення справи до суду. Ключовим доказом сторони обвинувачення був висновок судової експертизи ґрунтів від 8 листопада 2022 року. Експертиза підтвердила: вилучена речовина – це піщано-гравійна суміш із певним відсотком гравію.
І ось тут криється та сама тонкість, яка зрештою й вирішила долю справи.
Річ у тім, що Кримінальний кодекс України розрізняє незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення (ст. 240 КК) і місцевого значення (ст. 240-1 КК). Перелік одних і других затверджує Кабінет Міністрів. Конкретно – постанова КМУ від 12 грудня 1994 року № 827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення».
І що ж ми бачимо в цьому переліку? У редакції, яка діяла на момент подій (вересень 2022 року), до корисних копалин загальнодержавного значення в складі піщано-гравійної сировини були віднесені: галька, гравій, піщано-гальковий матеріал, ракуша. А от терміна «піщано-гравійна суміш» у переліку не було взагалі.
Це наче різниця між «золотом» і «золотовмісною рудою». Друге – не тотожне першому з юридичної точки зору.
Саме на це звернув увагу Долинський районний суд, коли ухвалював виправдувальний вирок 23 січня 2025 року. Суддя проаналізував усі докази й констатував: сторона обвинувачення не довела, що видобута суміш є корисною копалиною саме загальнодержавного значення. А якщо не доведено ключовий елемент складу злочину – немає і самого злочину. Усіх чотирьох виправдали на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України – через недоведеність складу кримінального правопорушення.
Апеляція: спроба прокурора переконати суд
Прокурор, звісно, подав апеляційну скаргу. Аргументи були такі: експертиза встановила, що в суміші є гравій, а гравій – це корисна копалина загальнодержавного значення. Тож, мовляв, висновки суду першої інстанції помилкові.
Але Івано-Франківський апеляційний суд 18 серпня 2025 року залишив вирок без змін. І навів цікавий додатковий аргумент.
Виявляється, 23 травня 2025 року Кабінет Міністрів таки вніс «піщано-гравійну суміш» до переліку корисних копалин загальнодержавного значення – постановою № 600. Але відніс її до категорії «техногенних неметалічних», а не до «сировини піщано-гравійної». Іншими словами, уряд сам підтвердив: ця суміш – окремий, самостійний вид копалин, і раніше її в переліку справді не було.
Крім того, апеляційний суд нагадав важливий принцип: суд не може на власний розсуд розширювати перелік корисних копалин загальнодержавного значення. Це було б прямим порушенням принципу правової визначеності – одного з фундаментальних принципів кримінального права. Людина має чітко розуміти, що саме заборонено, а не здогадуватися.
Що сказав Верховний Суд
28 квітня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора й відмовила в її задоволенні. Мотивація Суду варта уваги одразу з кількох причин.
По-перше, Верховний Суд нагадав базову річ: касаційна інстанція не переоцінює докази. Якщо прокурор не погоджується з тим, як суди оцінили факти – це не привід для касації. Касаційний суд перевіряє лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права.
По-друге, Суд підтвердив: гравій дійсно був у переліку корисних копалин загальнодержавного значення. Але – в чистому вигляді, без жодних домішок. А експертиза встановила, що вилучена речовина – це піщано-гравійна суміш і некарбонатний пилуватий пісок із камінням. Тобто не чистий гравій. І цю різницю суди врахували абсолютно правильно.
По-третє, Верховний Суд відхилив довід прокурора про те, що апеляційний суд нібито порушив вимоги Кримінального процесуального кодексу України, не дослідивши повторно письмові докази. Як з’ясувалося, прокурор під час апеляційного розгляду навіть не заявляв такого клопотання. Більше того – на пряме запитання судді відповів: «Клопотань немає». Після цього скаржитися на бездіяльність суду щонайменше нелогічно.
І нарешті, Суд ще раз підкреслив дію презумпції невинуватості. Стаття 62 Конституції України та ст. 17 КПК України чітко кажуть: усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого. Сторона обвинувачення не змогла довести поза розумним сумнівом, що видобута суміш належить до корисних копалин загальнодержавного значення. А значить – виправдувальний вирок є законним і обґрунтованим.
Окремо Верховний Суд звернув увагу, що прокурор у касаційній скарзі намагався оскаржити саме фактичні обставини справи – мовляв, суди неправильно оцінили докази. Але статті 433 та 438 КПК України прямо забороняють касаційному суду втручатися в оцінку фактів. Це не його функція.
Кілька уроків із цієї справи
Ця справа – хороша ілюстрація того, як у кримінальному праві працює принцип «немає складу злочину – немає відповідальності». Недостатньо довести, що люди щось видобували. Треба довести, що видобуте має чітко визначений законом статус. Для справ про незаконне видобування корисних копалин це особливо актуально – межа між злочином і правомірною поведінкою часто проходить саме по рядках урядових переліків.
До речі, цікавий момент: після того як у травні 2025 року «піщано-гравійну суміш» таки внесли до переліку, аналогічні дії вже можуть кваліфікуватися за ч. 3 ст. 240 КК. Але закон не має зворотної сили в часі – принаймні коли йдеться про погіршення становища особи.
Окремо варто відзначити позицію судів щодо меж суддівського розсуду. Місцевий суд не може «додумувати» за законодавця й визнавати корисною копалиною загальнодержавного значення те, чого немає в урядовому переліку. Це не формалізм. Це гарантія того, що людина не опиниться за ґратами через розширене тлумачення закону – а таке, чесно кажучи, траплялося б частіше, якби суди не тримали планку.
Ще один важливий нюанс стосується поведінки сторони обвинувачення в апеляції. Суд апеляційної інстанції не зобов’язаний досліджувати докази повторно лише тому, що про це побіжно згадали в скарзі. Потрібно чітке клопотання. І якщо прокурор у відповідь на запитання суду каже «клопотань немає», то дорікати суду згодом – справа безперспективна.
Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає. Четверо обвинувачених виправдані. А ми маємо ще одне нагадування про те, що в кримінальному процесі дрібниць не буває – іноді долю справи вирішує одне-єдине словосполучення в урядовій постанові.
