Згода подружжя на розпорядження спільним майном тепер має бути нотаріально посвідченим документом – це одна з ключових змін, яку приніс Закон №4824-IX. Документ також скасував вимогу отримувати дозвіл органу опіки, коли дитина безоплатно отримує нерухомість чи інше цінне майно. Давайте розберемося, що саме змінилося і як це впливає на звичайні сімейні угоди.
Чим відрізняється нова згода від старої
Раніше, щоб продати або передати спільне майно подружжя, часто достатньо було заяви з нотаріально засвідченим підписом. Тобто нотаріус просто підтверджував, що підпис належить конкретній людині – і все. Сам зміст документа при цьому нотаріус не посвідчував.
Тепер підхід інший. Стаття 65 Сімейного кодексу України вимагає оформляти саме нотаріально посвідчену згоду – повноцінний документ, який нотаріус перевіряє, роз’яснює і засвідчує як єдине ціле. Це стосується будь-якого договору, що потребує нотаріального посвідчення або державної реєстрації.
Різниця суттєва. Якщо раніше нотаріус фіксував лише факт підпису, то тепер він засвідчує саму згоду як юридично значущу дію.
Чому законодавець пішов на такий крок
Ця зміна – не вигадка заради ускладнення процедури. Вона усуває давню суперечність між двома кодексами.
Цивільний кодекс України давно передбачав, що згода співвласників на розпорядження спільним майном має бути письмовою і нотаріально посвідченою, якщо сам договір підлягає нотаріальному оформленню або державній реєстрації. А Сімейний кодекс у частині подружнього майна допускав легшу форму – заяву із засвідченням лише підпису. Закон №4824-IX нарешті привів ці норми у відповідність одна до одної.
Тепер обидва кодекси говорять одне й те саме: якщо правочин серйозний – і згода має бути серйозно оформлена.
Як діє презумпція згоди і коли вона не рятує
Сімейний кодекс виходить з логічного принципу: якщо один із подружжя уклав угоду щодо спільного майна, вважається, що другий на це погодився. Це зручно для дрібних щоденних питань – не треба щоразу просити письмовий дозвіл на кожну покупку.
Але є межа. Якщо угода стосується майна, яке потребує нотаріального оформлення або реєстрації, і другий із подружжя реально не давав згоди – він може оскаржити таку угоду в суді. Тут вже «мовчазна» згода не захистить.
Доречі, якщо нотаріальну форму згоди взагалі не дотримано там, де вона обов’язкова – правочин є нікчемним. Не оспорюваним, а саме нікчемним – тобто недійсним автоматично, без будь-якого судового рішення.
Що відбувається зі старими заявами
Тут законодавець передбачив перехідне правило. Заяви, в яких справжність підпису одного з подружжя була засвідчена за старими правилами до 25 травня 2026 року, залишаються чинними. Але тільки для тих конкретних правочинів, для яких вони видавалися.
Тобто якщо ви встигли оформити таку заяву до цієї дати і планували конкретну угоду – вона має юридичну силу. Але оформлювати нові заяви в старому форматі вже не варто: їх просто не приймуть.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
