Передача на поруки трудовому колективу – один із тих правових механізмів, який дозволяє людині уникнути кримінальної відповідальності без судимості. Звучить майже як другий шанс, і це справді так. Але лише тоді, коли суд ретельно перевіряє, чи справді колектив здатен вплинути на порушника, а не просто прикриває свого керівника.
Саме про таку ситуацію йдеться у справі № 621/3213/19, яку розглядав Верховний Суд 22 жовтня 2020 року. І рішення касаційної інстанції вийшло доволі показовим – воно розставило крапки над «і» в питанні про межі застосування статті 47 Кримінального кодексу України.
Що сталося: фабула справи
Очільниця відділу освіти Зміївської районної держадміністрації на Харківщині у 2017 році підписала акти приймання будівельних робіт із капітального ремонту покрівлі Слобожанського ліцею № 1. Проблема в тому, що вона не перевірила ані фактичні обсяги виконаних робіт, ані реальні ціни на матеріали. Як наслідок – підряднику ПП «Харківстартстрой» безпідставно перерахували 221 605 гривень бюджетних коштів.
Такі дії кваліфікували за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України – службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Простіше кажучи, йдеться не про дрібний недогляд, а про цілком реальну шкоду державним інтересам.
Кримінальне провадження передали до суду. І ось тут починається найцікавіше – замість стандартного розгляду по суті, суд першої інстанції пішов зовсім іншим шляхом.
Як працює стаття 47 КК України
Давайте розберемося, що таке звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки. Механізм передбачений статтею 47 Кримінального кодексу України. Суть у тому, що людину, яка вперше вчинила нетяжкий або середньої тяжкості злочин, можуть звільнити від покарання, якщо трудовий колектив просить за неї і береться проводити виховну роботу.
Ключових умов тут кілька. По-перше, злочин має бути нетяжким або середньої тяжкості. По-друге, особа повинна щиро покаятися. І по-третє, що найважливіше – колектив має реально, а не формально, взяти на себе зобов’язання щодо виховного впливу.
До речі, важливий момент: цей механізм не є обов’язком суду. Навіть якщо всі формальні умови дотримано, суддя може сказати «ні». Бо йдеться про довіру до людини, яка вже одного разу порушила закон. І ця довіра має бути обґрунтованою конкретними обставинами, а не просто папірцем із протоколом зборів.
Якщо протягом року людина виправдовує довіру колективу, не ухиляється від заходів виховного характеру та не порушує громадський порядок – питання закрите, судимість не настає. Зручно? Безумовно. Але чи завжди доречно? Ось тут і криється головна інтрига нашої справи.
Рішення, яке викликало запитання
Зміївський районний суд Харківської області 13 січня 2020 року звільнив посадовицю від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України та передав її на поруки колективу Відділу освіти Зміївської РДА. Харківський апеляційний суд 14 травня 2020 року залишив це рішення без змін.
На перший погляд – усе в межах закону. Колектив подав клопотання, провів загальні збори 9 січня 2020 року, ухвалив рішення взяти начальницю на поруки та зобов’язався здійснювати заходи виховного характеру. Формально процедуру дотримано.
Але прокурора це не переконало. І він подав касаційну скаргу, вказавши на те, що місцевий суд не дослідив ключового питання.
У чому прокурор побачив проблему
Прокурор звернув увагу на обставину, яка, чесно кажучи, лежить на поверхні: як колектив може ефективно виховувати власного керівника?
Жінка обіймала посаду начальника відділу освіти з 2010 року. Саме вона, згідно з Положенням про відділ освіти Зміївської РДА, затвердженим розпорядженням голови РДА № 58 від 25 лютого 2014 року, керувала всім відділом, затверджувала посадові інструкції працівників, розподіляла обов’язки, подавала пропозиції щодо призначення та звільнення підлеглих, вирішувала питання про їх заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Повноваження, погодьтеся, досить широкі. Трудовий колектив перебував у прямому підпорядкуванні обвинуваченої. За таких умов говорити про реальний виховний вплив доволі складно – це як просити учнів контролювати поведінку директора школи.
Суд першої інстанції цього моменту не дослідив. Він не з’ясував, чи здатен такий колектив здійснювати виховні заходи, і чи взагалі доцільно застосовувати передачу на поруки у цій ситуації. Для суду виявилося достатнім наявність протоколу зборів – а цього, як з’ясувалося пізніше, категорично мало.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду ретельно проаналізувала обставини справи № 621/3213/19 і дійшла однозначного висновку: місцевий суд припустився помилки.
Верховний Суд наголосив на кількох принципових моментах. Звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 47 КК України – це право суду, а не його обов’язок. Воно виправдане лише тоді, коли суд переконаний: виправлення особи можливе без застосування примусових заходів. І це переконання має базуватися на конкретних обставинах, а не на формальному клопотанні.
Крім того, мають бути належно перевірені всі обставини справи – цього зроблено не було. Апеляційний суд, у свою чергу, не надав належної оцінки доводам прокурора, чим порушив вимоги статті 419 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто апеляція просто погодилася з рішенням першої інстанції, не заглиблюючись у суть проблеми.
Цікава деталь: на момент касаційного розгляду жінку вже звільнили з посади – 30 квітня 2020 року за угодою сторін, на підставі розпорядження голови РДА № 32-к. Проте цей факт не вплинув на позицію Верховного Суду: помилки, допущені раніше, потребували виправлення незалежно від поточного статусу обвинуваченої.
Чому ця справа важлива
Рішення Верховного Суду у справі № 621/3213/19 – це чіткий сигнал для всіх судів нижчих інстанцій. Передача на поруки не може бути формальним інструментом уникнення відповідальності, особливо коли йдеться про посадовців, чиї дії завдали реальної шкоди бюджету.
Суд зобов’язаний ретельно перевіряти, чи справді трудовий колектив здатен здійснювати виховний вплив, а не просто виконує роль «рятівного кола» для свого керівника. Інакше весь сенс цього правового механізму зводиться нанівець, а довіра до правосуддя опиняється під питанням.
Касаційний кримінальний суд задовольнив скаргу прокурора, скасував ухвали попередніх інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає. Тепер справу розглядатимуть заново – з урахуванням усіх зауважень, висловлених касаційною інстанцією.
