Петиція щодо вимог до працівників ТЦК та СП і Національної поліції з’явилася на сайті Кабінету Міністрів. Її зареєстрували 30 серпня 2026 року під номером №41/011032-26еп. Авторкою вказано Віолетту Романівну Тащиліну. Станом на 8 жовтня 2026 року підписів під нею менш як 300. Для урядового розгляду цього замало.
Йдеться не про абстрактну бюрократію. Ініціаторами виступили родини українських військовослужбовців. Серед них – сім’ї тих, хто зник безвісти під час виконання бойових завдань. Вони збирали підписи, бо втомилися від тиші у відповідь.
Що передбачає петиція щодо вимог до працівників ТЦК та СП
Автори хочуть змінити вимоги до співробітників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Також – до працівників Національної поліції. Мова про тих, хто безпосередньо працює з військовослужбовцями, ветеранами та їхніми родинами.
Які саме вимоги? У тексті звернення не розписано до дрібниць. Але з контексту зрозуміло: родини просять не формального підходу. Їм потрібні люди, які вміють чути. Які знають законодавство. Які не змушують матір зниклого бійця ходити кабінетами місяцями.
Можна припустити, що йдеться про кілька блоків:
- психологічна підготовка працівників;
- навички комунікації з людьми у горі;
- знання процедур щодо зниклих безвісти;
- чіткі алгоритми відповідей на запити;
- персональна відповідальність за зневажливе ставлення.
Це не просто побажання. Це спроба змінити систему зсередини.
Історія з петицією №41/011032-26еп
Зареєстрували документ 30 серпня. Авторка – Тащиліна Віолетта Романівна. Номер – №41/011032-26еп. Цифри можуть нічого не сказати пересічній людині. Але за ними стоїть конкретна процедура.
Електронна петиція до Кабінету Міністрів має зібрати 25 тисяч підписів. На це дається три місяці. Якщо поріг не подолано, уряд не зобов’язаний її розглядати. Станом на 8 жовтня 2026 року підписів менш як 300. Це дуже мало.
Чому так? Можливо, люди не знають про ініціативу. Можливо, втомилися вірити, що голос щось змінить. А може, просто не побачили інформацію вчасно. Але факт залишається фактом: до 30 листопада 2026 року потрібно зібрати ще понад 24 тисячі підписів.
Що турбує родини військових
Автори звернення вказують на проблеми в комунікації. Державні органи та близькі військових часто говорять різними мовами. Родичам зниклих безвісти доводиться самостійно збирати інформацію. Вони подають заяви. Звертаються до різних установ. Чекають.
Іноді це триває місяцями. Уявіть: людина не знає, де її син, чоловік або брат. А замість відповіді – нові запити, нові кабінети, нові відмовки. Це виснажує. І саме тому петиція щодо вимог до працівників ТЦК та СП з’явилася не випадково.
Родини хочуть простого: щоб їх вислухали. Щоб їм пояснили алгоритм дій. Щоб не відправляли по колу. Щоб працівник на місці розумів, з ким має справу. Це не про привілеї. Це про базову повагу.
Чому поліція теж у фокусі
Національна поліція – не лише про патрулі та розслідування. Саме до поліції часто звертаються родини зниклих безвісти. Там приймають заяви, фіксують факти, передають дані далі. Якщо на цьому етапі людина натрапляє на стіну, процес гальмується.
Працівник поліції може не мати досвіду спілкування з ветеранами. Може не знати особливостей статусу зниклого безвісти. Може випадково сказати щось образливе. Усе це підриває довіру. А без довіри родина не отримує навіть тієї інформації, яку могла б отримати.
Тому вимоги до поліції та ТЦК та СП варто розглядати разом. Це дві ланки одного ланцюга. Якщо одна ланка слабка, страждає вся система.
Як змінюють вимоги до працівників ТЦК та СП
Вимоги до співробітників ТЦК та СП встановлюють підзаконні акти. Це постанови Кабміну, накази Міністерства оборони, внутрішні інструкції. Для поліції діє Закон України «Про Національну поліцію». Там прописані кваліфікаційні вимоги, права та обов’язки.
Щоб щось змінити, потрібні правки до цих документів. Петиція сама по собі закон не змінює. Але вона може стати поштовхом. Уряд може доручити міністерствам опрацювати питання. Може створити робочу групу. Може врахувати пропозиції в майбутніх нормативних актах.
Тут важлива не лише кількість голосів. Важлива якість аргументів. Якщо в тексті петиції є конкретні пропозиції, шанс на реакцію зростає. Якщо ж це лише емоційний заклик, чиновники можуть відписатися загальними фразами.
Як працює механізм петицій
Електронні петиції регулює Закон України «Про звернення громадян». Порядок розгляду петицій до Кабміну визначає уряд. Громадянин реєструється на офіційному сайті. Створює звернення. Збирає підписи. Якщо поріг подолано – отримує офіційну відповідь.
Але тут є нюанс. Петиція не є законом. Вона не змінює правила автоматично. Це інструмент тиску та привернення уваги. Якщо уряд відповідає, він може доручити міністерствам опрацювати питання. А може й обмежитися формальною відпискою. Усе залежить від якості тексту та суспільного резонансу.
Саме тому важлива не лише кількість голосів. Важливо, щоб про петицію говорили. Щоб її обговорювали в медіа. Щоб родини військових не залишалися наодинці з проблемою.
Що можна зробити вже зараз
Підписати петицію може кожен повнолітній громадянин України. Для цього потрібен електронний підпис або BankID. Процедура займає кілька хвилин. Далі – поширити посилання серед знайомих. Особливо серед тих, хто має родичів у війську.
Ось кілька практичних кроків:
- зайти на сайт електронних петицій Кабміну;
- знайти №41/011032-26еп;
- уважно прочитати текст;
- підписати, якщо ви згодні;
- розповісти про ініціативу іншим.
Це не панацея. Але це один із небагатьох легальних способів натиснути на систему. І поки петиція щодо вимог до працівників ТЦК та СП збирає підписи, родини продовжують чекати. Чекати не голосів, а змін. Бо для них це не цифри. Це долі.
