Помилка в ухвалі суду здатна перетворитися на справжню пастку для людини, яка шукає справедливості. Кілька неправильно вказаних слів – і апеляційна скарга вже не розглядається по суті, а повертається заявнику. Саме це сталося в одній із недавніх справ, яка дійшла до Верховного Суду, і колегії суддів довелося виправляти ситуацію.
Уявіть: ви позичили людині гроші, вона їх не повертає, ви йдете до суду й виграєте. А боржник подає апеляцію, бо вважає рішення несправедливим. Здавалося б, стандартна процедура. Але далі починається абсурд, через який скарга взагалі не потрапляє на розгляд.
Три договори позики й один судовий позов
У травні 2025 року позивачка звернулася до суду з вимогою стягнути з відповідача борги за трьома договорами позики. Суми чималі: понад півтора мільйона гривень за одним договором, близько 759 тисяч за другим і майже 663 тисячі за третім. Подільський районний суд міста Кропивницького 17 вересня 2025 року повністю задовольнив позов.
Відповідач із таким результатом не погодився. Його представниця подала апеляційну скаргу – цілком законне право, передбачене Цивільним процесуальним кодексом України. І ось тут усе пішло шкереберть.
Коли суд переплутав усе, що можна
Кропивницький апеляційний суд 29 жовтня 2025 року постановив ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху. Тобто суд побачив у скарзі недоліки й дав строк на їх усунення. У принципі, звичайна практика: не вистачає якихось документів – отримайте десять днів і виправте.
Але в резолютивній частині ухвали суд написав буквально таке: «Апеляційну скаргу ОСОБА_4, інтереси якого представляє адвокат Білозор Олеся Олександрівна на рішення Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01 липня 2025 року та на додаткове рішення Знам’янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 липня 2025 року – залишити без руху».
А тепер увага. До апеляційного суду звертався зовсім інший чоловік – ОСОБА_2, інтереси якого представляла інша адвокатка – ОСОБА_3. І оскаржував він рішення Подільського районного суду міста Кропивницького, а не Знам’янського міськрайонного суду. Іншими словами, апеляційний суд у своїй ухвалі вказав не того заявника, не того представника й не те судове рішення. Механічно скопіював текст з іншого провадження, навіть не вчитавшись у матеріали.
Далі – гірше. Представниця відповідача отримала цю ухвалу до свого електронного кабінету 10 листопада 2025 року. Але ж у ній ішлося про усунення недоліків скарги якогось ОСОБА_4, а не її клієнта. Чи повинна була вона реагувати на документ, який формально стосувався іншої людини й іншої справи?
Апеляційний суд вирішив, що повинна. І 5 грудня 2025 року постановив нову ухвалу: апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнати неподаною та повернути. Аргумент – недоліки не усунуто. Помилка в ухвалі суду залишилася непоміченою, а тепер ще й призвела до відмови в доступі до апеляційного перегляду.
Що сказав Верховний Суд
Касаційну скаргу подали до Верховного Суду. І колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду побачила те, чого не помітив апеляційний суд: ухвалу про повернення скарги винесли щодо особи, чию апеляційну скаргу насправді ніхто не залишав без руху.
Верховний Суд нагадав кілька важливих речей.
По-перше, для приватного права апріорі притаманна така засада, як розумність. Це означає, що тлумачити процесуальні норми треба не формально, не механічно, а з урахуванням конкретних обставин. Цю позицію Верховний Суд послідовно обстоює вже не перший рік – і в постановах колегій, і в рішеннях Об’єднаної палати, і в практиці Великої Палати.
По-друге, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував: право на суд не є абсолютним, але будь-які обмеження мають бути пропорційними. Якщо держава передбачила апеляційне оскарження, вона зобов’язана забезпечити реальний доступ до цієї процедури, а не створювати штучні бар’єри.
По-третє – і це, мабуть, найважливіше для нашої історії – суд має право виправляти описки у своїх рішеннях. Цивільний процесуальний кодекс України чітко це передбачає у статті 269. А Велика Палата Верховного Суду ще у листопаді 2024 року детально роз’яснила: описка – це помилка технічного характеру. Неправильне прізвище, дата, номер справи, назва суду. Виправлення описки не змінює суті судового рішення – лише усуває неточність, яка заважає його виконанню чи правильному розумінню.
Але у справі, що переглядалася, апеляційний суд навіть не спробував виправити власну помилку в ухвалі. Натомість пішов далі й повернув скаргу, яку фактично ніхто не залишав без руху.
Чому це має значення для кожного
Колегія суддів Верховного Суду ухвалила: касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду від 5 грудня 2025 року скасувати, а справу направити до апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Інакше кажучи, апеляційний суд тепер зобов’язаний розглянути скаргу по суті. Помилка в ухвалі суду не повинна була ставати підставою для відмови у правосудді. Формалізм тут явно переміг здоровий глузд, і Верховний Суд це виправив.
Ключове правило, яке випливає з цієї позиції: апеляційний суд не може повернути скаргу, яку він насправді не залишав без руху. Якщо в ухвалі про залишення без руху написано прізвище іншої людини й зазначено рішення іншого суду – юридично скарга конкретного заявника не була залишена без руху. І повертати її немає законних підстав.
Чесно кажучи, ця справа – яскравий приклад того, як одна-єдина помилка в ухвалі суду здатна заблокувати людині доступ до апеляції. І добре, що Верховний Суд вчасно нагадав: процесуальні норми треба застосовувати розумно, а технічні описки – виправляти, а не використовувати як привід для обмеження права на судовий захист.
