Повернення зустрічного позову – це завжди неприємний сюрприз для відповідача, який щиро намагався захистити свої права. А коли причиною повернення стає не ваша недбалість, а збіг технічних помилок у роботі суду – це вже виглядає як подвійна несправедливість. Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 643/10152/23. І рішення, ухвалене 12 серпня 2026 року, варто взяти на замітку кожному, хто стикається з цивільним судочинством.
Із чого все почалося
Уявіть собі звичайну комунальну історію. Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» у вересні 2023 року подало позов до двох відповідачок – вимагало стягнути понад 66 тисяч гривень боргу за теплопостачання. Період заборгованості вражає – з серпня 2010 року по серпень 2023-го. Суд першої інстанції виніс заочне рішення на користь тепловиків, і здавалося б – крапка.
Але відповідачки не погодилися. Вони домоглися скасування заочного рішення, і 5 грудня 2024 року Московський районний суд міста Харкова призначив справу до розгляду вже у спрощеному позовному провадженні. Водночас суд роз’яснив: відповідачки мають право подати зустрічний позов протягом п’ятнадцяти днів із моменту отримання копії цієї ухвали.
Що таке зустрічний позов і скільки часу дається на його подання
Тут варто на хвилину зупинитися. Зустрічний позов – це, по суті, дзеркальна атака. Відповідач не просто захищається, а висуває власну матеріально-правову вимогу до позивача, яка розглядатиметься разом із первісним позовом. Головна умова – ці два позови мають бути взаємопов’язаними, випливати з одних правовідносин.
Стаття 193 Цивільного процесуального кодексу України говорить чітко: відповідач має право пред’явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. А строк для відзиву, своєю чергою, встановлює суд в ухвалі про відкриття провадження (частина перша статті 191 ЦПК). Якщо пропустили цей строк – частина третя статті 194 ЦПК дозволяє суду повернути зустрічну позовну заяву без розгляду.
У нашій справі адвокат однієї з відповідачок отримав копію ухвали 5 грудня 2024 року. Отже, кінцевим строком для подання зустрічного позову було 20 грудня 2024 року. Начебто все просто. Але далі почалася детективна історія.
Хронологія однієї канцелярської помилки
18 грудня 2024 року відповідачки направили до суду одразу два документи одним поштовим відправленням: скаргу на дії приватного виконавця та зустрічну позовну заяву до КП «Харківські теплові мережі». Дата на позові стояла саме 18 грудня – тобто за два дні до завершення процесуального строку.
21 грудня документи надійшли до канцелярії суду. І тут сталася прикра помилка: увесь пакет – і скарга, і зустрічний позов – потрапив на розгляд судді Олійнику О.О., який займався скаргами на дії виконавців, а не основною справою № 643/10152/23 про стягнення боргу.
Що зробив суддя Олійник? 23 грудня 2024 року він постановив якусь ухвалу, а 6 січня 2025 року – повернув скаргу. А зустрічний позов? Він просто залишився лежати у матеріалах іншого провадження – непідшитий, незареєстрований, ніби його й не було.
22 січня 2025 року адвокат відповідачки подав до суду заяву, де повідомив: зустрічний позов ми відправили ще 18 грудня, просимо об’єднати його з первісним. Але у судді, який вів основну справу, жодного примірника цього позову не було. Тоді 23 січня одна з відповідачок повторно направила зустрічну позовну заяву – просто щоб пришвидшити процес.
Рішення, яке обурило
І ось тут суд першої інстанції робить несподіваний хід. Він фіксує: зустрічний позов подано 23 січня 2025 року. Це вже значно пізніше за п’ятнадцятиденний строк. Жодних належних доказів своєчасного звернення до суду матеріали справи не містять. Результат – ухвала від 22 серпня 2025 року про повернення зустрічної позовної заяви.
Харківський апеляційний суд 7 листопада 2025 року це рішення підтримав. Логіка апеляції: фіскальний чек від 18 грудня – неналежної якості, доказів помилкового приєднання позову до іншої справи немає, отже, строк пропущено.
Відповідачки опинилися в абсурдній ситуації: вони знали, що зробили все правильно і вчасно, але довести це в суді не могли. Канцелярська помилка залишалася невидимою для матеріалів їхньої справи.
Що побачив Верховний Суд
Верховний Суд витребував матеріали справи № 643/10152/23 (4с/643/15/25) – тієї самої, що стосувалася скарги на дії приватного виконавця. І картина одразу прояснилася.
Справді, скарга на виконавця була відправлена 18 грудня 2024 року і надійшла до суду 23 грудня. Разом із цими матеріалами виявилася непідшита, непронумерована, незареєстрована зустрічна позовна заява відповідачок до КП «Харківські теплові мережі» – датована 18 грудня 2024 року.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосила на принциповому моменті: якщо обставини об’єднання чи приєднання зустрічного позову об’єктивно не залежали від волі відповідача – повернення такого позову з мотивів пропуску строку є безпідставним.
Інакше кажучи, не можна карати людину за те, що канцелярія суду передала документи не тому судді. Надмірний формалізм у таких випадках – це пряме порушення права на доступ до правосуддя.
Чому це рішення важливе
Верховний Суд скасував і ухвалу суду першої інстанції, і постанову апеляції. Справу направили назад – для вирішення питання про відкриття провадження за зустрічним позовом.
Ключовий висновок цієї справи виходить далеко за межі конкретної комунальної суперечки. Повернення зустрічного позову не може бути автоматичним наслідком формального пропуску строку, якщо заявник доводить, що насправді подав усе вчасно, а затримка сталася через помилку суду.
До речі, зверніть увагу: Верховний Суд керувався не лише частиною третьою статті 194 ЦПК, а й фундаментальними засадами цивільного судочинства – змагальністю сторін, рівністю процесуальних прав та обов’язком суду сприяти учасникам у їх реалізації (стаття 12 ЦПК).
Практична порада з цієї історії проста, але дієва. Якщо подаєте зустрічний позов – не об’єднуйте його в одне відправлення з іншими процесуальними документами. Надсилайте окремим листом, бажано з описом вкладення. І обов’язково зберігайте фіскальний чек у нормальній якості – це не дрібниця, а ваш ключовий доказ на випадок, якщо щось піде не так.
Бо суди, як бачите, теж помиляються. І добре, коли є Верховний Суд, який ці помилки виправляє – не формально, а по суті.
