Примусове повернення українських чоловіків з Європи неможливе за ініціативою самої України – таку позицію офіційно озвучило Міністерство внутрішніх справ. Відповідь відомства з’явилася після запиту УНІАН на тлі того, що в країнах ЄС перебувають, ймовірно, сотні тисяч українців призовного віку.
Давайте розберемося, як це працює насправді і чому Київ не може просто «повернути» своїх громадян додому.
Хто взагалі вирішує питання депортації
Ключовий момент тут: Україна не є стороною, яка ініціює повернення людей з іноземних держав. Рішення про законність перебування конкретної людини на території Німеччини чи будь-якої іншої країни ЄС ухвалюють виключно органи цієї держави.
Простіше кажучи, Варшава, Берлін або Прага самі вирішують, хто з іноземців може залишатися на їхній землі, а хто – ні. Київ не має повноважень впливати на ці рішення – ані юридично, ані фактично.
Як працює механізм реадмісії
Примусове переміщення осіб через кордон відбувається на підставі міжнародних договорів. Між Україною та ЄС діє Угода про реадмісію осіб – це міжнародний договір, який визначає, що і як відбувається, коли одна держава хоче повернути людину до країни її громадянства.
Реадмісія – це, по суті, погоджена процедура передачі особи. Уявіть її як офіційний «протокол», де кожен крок прописаний заздалегідь. Згідно з цією угодою, Україна зобов’язана прийняти назад свого громадянина, але лише якщо виконані певні умови:
- держава ЄС довела, що людина є громадянином України;
- доведено відсутність законних підстав для подальшого перебування в цій країні;
- дотримана чітка процедура передачі особи.
Тут важливий порядок дій: спочатку європейська країна ухвалює рішення, а потім уже звертається до України. Не навпаки.
Чому Україна не може «замовити» повернення чоловіків
Логіка деяких дискусій у публічному просторі будується так: Україна потребує людей для армії, значить може якось вплинути на ЄС, щоб чоловіків повернули. Але це юридично неможливо з кількох причин:
- По-перше, суверенітет у сфері міграційної політики належить кожній державі окремо. Берлін сам вирішує, хто отримує дозвіл на перебування, і жодна зовнішня держава не може це змінити своєю волею.
- По-друге, більшість українців перебувають у країнах ЄС на законних підставах: вони мають тимчасовий захист або інші дозволи на проживання. За таких умов механізм реадмісії взагалі не застосовується: він стосується лише тих, хто перебуває в країні незаконно.
Тимчасовий захист – це статус, масово наданий українцям після 24 лютого 2022 року і є тим правовим щитом, який унеможливлює примусове повернення через механізми реадмісії, поки він діє.
Що це означає на практиці
Якщо чоловік мобілізаційного віку легально перебуває, наприклад, у Польщі або Австрії, жодна зі сторін – ні Україна, ні сама країна перебування – не може примусово перемістити його через кордон у поточних правових умовах. Для цього польська чи австрійська влада спочатку мала б скасувати його статус захисту і визнати перебування незаконним. Це їхнє внутрішнє рішення, а не українське.
Саме тому будь-які заяви про те, що Київ «домовився» або «змусить» ЄС повернути чоловіків, є або перебільшенням, або маніпуляцією. Правова архітектура тут побудована так, що ініціатива повернення може виходити лише від країни перебування і лише після відповідних юридичних процедур на її боці.
