Двоє людей загинули, ще п’ятеро зазнали поранень внаслідок російського ракетного удару по Дніпру 2 вересня. Вибухи пролунали серед білого дня, зачепивши не лише промислові об’єкти, а й житлові будинки та навчальний заклад. І хоча на перший погляд це чергова трагічна новина з лінії фронту, з юридичного боку кожен такий удар — це окремий епізод у справі про воєнні злочини, які розслідує українська прокуратура.
За даними обласної військової адміністрації, загальна кількість постраждалих зросла до восьми осіб. Троє з них госпіталізовані у важкому стані, стан решти лікарі оцінюють як середньої тяжкості. Одна з поранених жінок померла згодом у лікарні, незважаючи на всі зусилля медиків. Рятувальникам довелося деблокувати тіло ще одного загиблого чоловіка з-під завалів — цей момент особливо боляче нагадує про ціну, яку платять мирні міста.
Прокуратура повідомила попередню інформацію: російські військові завдали ракетного удару по Дніпру, ймовірно, із застосуванням ракети «Бандероль». Такий тип озброєння не має високої точності, а отже, запуск у напрямку цивільної забудови автоматично створює загрозу для життя людей, не причетних до воєнних дій. Це принциповий момент для правової кваліфікації, адже міжнародне гуманітарне право вимагає від сторін конфлікту розрізняти військові цілі та цивільне населення.
Коли йдеться про навмисні удари по мирних мешканцях або свідоме нехтування цими правилами, діяння підпадають під визначення воєнного злочину. Кримінальний кодекс України містить статтю 438 — порушення законів та звичаїв війни. Саме її застосовують слідчі під час досудового розслідування обставин російського ракетного удару по Дніпру. Покарання за цією статтею передбачає позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років, а якщо ті самі дії спричинили загибель людей — аж до довічного ув’язнення.
Але чи зможе Україна самостійно притягнути винних до відповідальності? Тут важливий нюанс: безпосередні виконавці — російські військові — перебувають за межами досяжності нашої судової системи. Однак це не зупиняє процес збору доказів. Кожен такий епізод фіксується: ракетний удар по Дніпру додає в матеріали справи свідчення свідків, фото пошкоджених складських приміщень, житлових будинків, автомобілів і корпусів навчального закладу. У майбутньому ці докази можуть бути передані до Міжнародного кримінального суду чи використані в національних судах інших країн за принципом універсальної юрисдикції.
До речі, паралельно з кримінальним переслідуванням постає питання компенсації для постраждалих. Українське законодавство передбачає механізми відшкодування шкоди, завданої терористичними актами та воєнними злочинами. Родини загиблих і поранені можуть звернутися до державних реєстрів збитків, а в перспективі — претендувати на виплати зі спеціально створених фондів, які наповнюються, зокрема, за рахунок заморожених російських активів. Це складний шлях, але юридичні інструменти поступово налаштовуються.
Повернімося до кваліфікації. Окрім статті 438, слідство може додатково інкримінувати посягання на життя цивільного населення як терористичний акт (стаття 258 КК України), якщо встановить, що метою удару було саме залякування мирного населення. Застосування ракет типу «Бандероль» по Дніпру, де немає військових баз у радіусі ураження, посилює підозри в навмисному характері атаки. Принаймні саме таку логіку вибудовують правоохоронці, аналізуючи траєкторії польоту й супутникові знімки.
Ви можете запитати: чи є реальні приклади покарання за подібні удари? Так, українські суди вже виносили вироки окремим російським військовослужбовцям, які потрапили в полон. Проте більшість проваджень поки що ведеться заочно. За даними Офісу Генерального прокурора, на сьогодні зареєстровані десятки тисяч кримінальних справ, пов’язаних із воєнними злочинами. Ракетний удар по Дніпру 2 вересня — це не поодинокий випадок, а частина системної практики, і саме системність стане ключовим аргументом під час доказування злочинного плану.
З медичного боку наслідки також вивчаються: важкі поранення трьох госпіталізованих включають мінно-вибухові травми, які потребують тривалої реабілітації. Ці дані долучаються до судово-медичних експертиз і впливають на тяжкість кваліфікації. Адже ступінь шкоди здоров’ю — одна з обставин, що обтяжує відповідальність.
Крім безпосередніх виконавців, міжнародне право дозволяє притягати до відповідальності командирів і вище військове керівництво за принципом «command responsibility». Якщо буде доведено, що атака планувалася або навіть просто не була відвернена попри можливість, коло обвинувачуваних може розширитися. Тому прокурорські групи ретельно документують ланцюжок наказів для кожного обстрілу — в тому числі й того, що стався 2 вересня.
Останній, але від того не менш важливий аспект — міжнародна реакція. Інформація про ракетний удар по Дніпру вже розіслана дипломатичними каналами до місії ООН з прав людини та інших моніторингових органів. Це дає змогу не лише фіксувати порушення, а й створювати додатковий тиск на країну-агресора. Кожен такий факт, навіть якщо здається лише одним із багатьох, впливає на формування загальної картини злочинів проти людяності.
Пошкодження навчального закладу, складських приміщень і приватних осель — це не просто майнова шкода. З точки зору міжнародного гуманітарного права свідомий удар по цивільних об’єктах без військової необхідності є воєнним злочином у чистому вигляді. І поки тривають рятувальні роботи та лікування поранених, слідчі продовжують збирати докази, що рано чи пізно знайдуть своє місце в матеріалах трибуналу.
Окремий біль — деблокування тіла з-під завалів. Для рідних це невимовна втрата, а для правової системи — ще один доказ того, що ракетний удар по Дніпру призвів до смертельних наслідків. Саме такі деталі, зафіксовані протоколами й відео, перетворюють сухі звіти на вагомі аргументи в суді.
Тож поки місто оговтується від атаки, юридичний процес не припиняється ні на день. І хоча справедливість може здаватися віддаленою, кожен правильно оформлений доказ наближає той момент, коли винні постануть перед законом.
