Розшук ТЦК у Резерв+ – це та позначка, яку ніхто не хоче побачити у своєму військово-обліковому документі. Відкриваєш застосунок, а там – «порушення правил військового обліку» і статус перебування в розшуку. Приємного мало. Проте, як показує практика, суди далеко не завжди стають на бік військовозобов’язаного, навіть якщо той щиро вважає, що жодних правил не порушував. Саме про це – свіжа постанова Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/17464/25.
Давайте розберемося, що сталося, чому суд відмовив позивачу і які уроки з цієї історії може винести кожен, хто стикнувся з подібною ситуацією.
Повістка, якої «не було»
Позивач – військовозобов’язаний, що перебуває на обліку в одному з районних ТЦК та СП. Жодних проблем із законом раніше не мав. Але якось зайшов у «Резерв+» – і виявив неприємний сюрприз. У реєстрі з’явився запис про порушення правил військового обліку. Плюс – інформація про те, що він перебуває в розшуку. Причина? Неприбуття за повісткою.
Чоловік звернувся до суду. Логіка проста: я не отримував жодної повістки, до адмінвідповідальності мене не притягували, тож і підстав для розшуку немає. Він просив визнати бездіяльність ТЦК протиправною та зобов’язати військкомат направити лист до поліції про зняття його з розшуку.
І тут починається найцікавіше. І суд першої інстанції, і апеляція – обидва сказали «ні».
Що показали матеріали справи
14 липня 2025 року ТЦК направив позивачу повістку №4357812. Адреса – та, яку він сам повідомив під час оновлення своїх облікових даних. У повістці зазначалося: з’явитися 30 липня 2025 року о 09:00.
Але поштове відправлення так і не вручили. Причина банальна – закінчення терміну зберігання. Лист пролежав на пошті, за ним ніхто не прийшов, і він повернувся відправнику.
І ось тут – ключовий момент. Пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, говорить чітко: якщо повістку надіслали на адресу, яку військовозобов’язаний повідомив ТЦК під час уточнення даних, і вона не вручена через закінчення терміну зберігання – людина вважається належним чином оповіщеною. Тобто з точки зору закону виклик відбувся.
До речі, та сама адреса фігурувала і у військово-обліковому документі позивача, і в його ж позовній заяві. Тож аргумент «ви не туди прислали» тут не спрацював би за жодних обставин.
Чому суд не побачив бездіяльності ТЦК
Позивач напирав на те, що його не притягували до адмінвідповідальності – жодних протоколів, жодних постанов. А стаття 38 КУпАП встановлює строк у три місяці для накладення штрафу. Цей строк, мовляв, давно сплив.
Виглядає переконливо, правда? Але суд подивився на ситуацію під іншим кутом.
Річ у тім, що позначка «порушення правил військового обліку» та статус розшуку – це не визнання людини винною. Це інструмент, який дозволяє ТЦК через поліцію забезпечити явку військовозобов’язаного для складення протоколу. Колегія суддів прямо зазначила: сама по собі наявність у застосунку примітки «порушення правил військового обліку» не свідчить про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 210-1 КУпАП.
Іншими словами, спочатку – розшук і доставлення, а вже потім – протокол і розгляд справи. Саме під час такого розгляду й з’ясовують, чи були поважні причини для неявки. А це вже зовсім інша процедура, зі своїми строками і правилами.
Як працює механізм розшуку через ТЦК
Територіальні центри комплектування діють у межах Положення №154 та Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487. Саме ці документи дають їм право звертатися до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адмінправопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.
Ключовий нюанс: самі ТЦК не ведуть поліцейських баз розшуку. Вони не вносять туди дані й не виключають їх. Їхнє завдання – зафіксувати факт неявки, сформувати звернення до поліції (автоматично, через електронну взаємодію між реєстрами) і чекати, поки людину доставлять для складення протоколу.
Колегія суддів пояснила це так: у зв’язку з неприбуттям за повісткою ТЦК автоматично, шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов’язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, сформував звернення до поліції. Мета – доставлення позивача для складення протоколу.
І ще один момент, який зіграв не на користь позивача. Матеріали справи не містили доказів того, що він пройшов медичний огляд для визначення придатності до військової служби – а це вимога пункту 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України №3621-IX. Так само не було жодних підтверджень поважних причин для неявки. Ні хвороби, ні стихійного лиха, ні смерті близького родича. Просто не прийшов.
Чи був інший шлях
Позивач у цій справі оскаржував бездіяльність ТЦК щодо незняття з розшуку. Але суд чітко розмежував: статус розшуку у Резерв+ – це не покарання. Це спосіб забезпечити явку. І строки за статтею 38 КУпАП тут не застосовуються, бо сама процедура притягнення до відповідальності ще навіть не починалася.
Можливо, ефективнішим було б оскаржувати факт належного оповіщення? Або вимагати від ТЦК доказів того, що повістку справді надсилали на правильну адресу? У цій конкретній справі з адресою все збіглося, тому суд не знайшов жодних порушень у діях військкомату.
Корисна річ, яку варто винести з цієї історії: якщо ви побачили в застосунку позначку про порушення правил військового обліку – не ігноруйте її. З’ясуйте, про яку саме повістку йдеться, чи правильно вказана адреса, чи не було у вас поважних причин для неявки. І якщо ви вважаєте, що ваші права порушені – збирайте докази заздалегідь. Бо постфактум, коли позначка вже стоїть, довести свою правоту набагато складніше.
10 червня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд залишив рішення першої інстанції без змін. Апеляційну скаргу військовозобов’язаного відхилили. Розшук ТЦК у Резерв+ залишається тим правовим механізмом, який суди визнають законним, якщо повістку надіслали за правильною адресою і людина за нею не з’явилася. І жодних ознак того, що ця практика зміниться найближчим часом, поки що немає.
