Самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану – це не просто дисциплінарний проступок. Це кримінальний злочин із реальним строком. Два свіжі вироки Козелецького районного суду Чернігівської області наочно показують, чим закінчуються подібні рішення.
Перша справа: відмова присягати і втеча з частини
Перший засуджений – уродженець Маріуполя, якого направили на підготовку до школи спеціалістів протиповітряної оборони Сухопутних військ. Ще на етапі навчання він вирішив, що служити не зобов’язаний.
19 січня 2025 року чоловік відмовився виконати наказ командира і скласти військову присягу. Своє рішення він пояснив просто: вважав призов незаконним, бо раніше його знімали з військового обліку через стан здоров’я. Логіка зрозуміла, але з точки зору закону – не працює. Якщо людина стоїть на обліку і отримала повістку, заперечувати правомірність призову потрібно через встановлені правові механізми, а не відмовою від присяги.
Через три місяці, 14 квітня 2025 року, чоловік пішов далі – самовільно залишив частину, куди його перевели. Майже рік він уникав затримання. 4 березня 2026 року його спіймали працівники Державного бюро розслідувань.
Суд кваліфікував дії за двома статтями:
- ч. 4 ст. 402 КК України – непокора, вчинена в умовах воєнного стану;
- ч. 5 ст. 407 КК України – самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану.
Покарання призначили шляхом поглинення: менш суворий вирок «поглинається» більш суворим. Підсумкова міра – 5 років і 3 місяці позбавлення волі.
Друга справа: сімейні обставини як пояснення
Друга справа стосується жителя міста Кремінна Луганської області. Його мобілізували 1 січня 2025 року і зарахували курсантом до навчальної роти. І тут є важливий момент, який суд врахував: до мобілізації чоловік мав непогашену судимість. У 2020 році його засудили до 4,5 років позбавлення волі за крадіжку та зберігання наркотиків. Ця судимість на момент призову погашена не була.
25 лютого 2025 року, менш ніж через два місяці після мобілізації, він самовільно залишив частину і поїхав додому. Але на відміну від першого фігуранта, добровільно з’явився до слідчого ДБР на початку червня 2025 року і заявив, що хоче продовжити службу.
На суді чоловік визнав провину і пояснив своє рішення двома речами: сімейними обставинами і станом здоров’я. Кажуть, що весь час після втечі просто сидів удома і займався домашніми справами.
Суд визнав його винним за ч. 5 ст. 407 КК України і призначив 5 років позбавлення волі. Каяття і добровільна явка до слідчого формально враховуються як пом’якшувальні обставини, але від реального строку не врятували.
Чому ці справи варто знати
Обидва вироки винесені одним судом і датовані 7 травня – вони опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень і є публічними. Це не поодинокі випадки, а частина більшої картини: суди розглядають подібні справи регулярно.
Чоловіки намагалися пояснити свої дії по-різному. Один посилався на незаконність призову, інший – на здоров’я і родину. Але ані самостійна оцінка законності мобілізації, ані особисті обставини не звільняють від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини під час воєнного стану. Якщо є підстави вважати призов незаконним – це вирішується через суд чи військово-лікарську комісію, але не через втечу.
