Сезонна робота – це не просто “підробіток влітку”. Це окремий правовий режим із чіткими правилами, і незнання цих правил однаково б’є і по кишені працівника, і по репутації роботодавця. Розберімося, як це влаштовано.
Хто такий сезонний працівник
За законом, сезонними вважаються працівники, які виконують роботи, що через природні та кліматичні умови тривають не весь рік, а лише певний час – сезон, що не перевищує шести місяців.
Тобто справа не в тому, що людина “захотіла попрацювати три місяці”. Йдеться про характер самої роботи. Збирання врожаю, обслуговування літніх курортів, рубка лісу в певну пору – ось що потрапляє під це визначення.
Законодавство виділяє конкретні галузі, де можливе укладення трудових договорів на сезонну роботу:
- сільське господарство
- лісове господарство та лісова промисловість
- торфова промисловість
- переробна промисловість
- заклади відпочинку та санаторно-курортні установи
- транспортно-дорожній комплекс
Але тут є нюанс. Список сезонних робіт і галузей не містить переліку конкретних професій чи посад і не деталізує самі роботи. Тому підприємствам варто самостійно прописувати у колективному договорі або внутрішніх документах, які саме посади є сезонними, коли сезон починається і коли закінчується.
Як правильно оформити прийняття на роботу
Перше і найважливіше: людину обов’язково треба попередити, що вона приймається саме на сезонну роботу. Це не усна домовленість – факт має бути зафіксований у наказі про прийняття на роботу. Без цього пункту вся “сезонність” юридично розсипається.
Кстати, відмовити в прийнятті на роботу без обґрунтованих причин не можна. Якщо відмова не пов’язана з кваліфікацією або професійними якостями кандидата – вона незаконна. Це правило діє однаково для сезонних і постійних працівників.
Сезонні працівники працюють за строковими трудовими договорами – тобто договорами з чітко визначеним терміном дії. Максимальна тривалість залежить від ситуації:
- не більше 6 місяців – для сезонних робіт
- до 2 місяців – для тимчасових робіт
- до 4 місяців – якщо людина заміщає тимчасово відсутнього працівника
І ще один момент, який часто порушують: для сезонних працівників випробувальний термін не встановлюється. Жодного “місяця на пробу”. Якщо роботодавець усе ж вписав випробування в наказ – це пряме порушення трудового законодавства.
Оплата праці: без знижок за “тимчасовість”
Поширена помилка – думати, що сезонним працівникам можна платити менше або за іншими правилами. Це не так.
На сезонних та тимчасових працівників поширюються ті самі умови оплати праці, що й на постійних. Це стосується форм і систем оплати, тарифних сіток, окладів, норм праці, доплат, надбавок, премій і компенсацій. Оплата нараховується відповідно до обсягу виконаної роботи – місячної або погодинної норми – і не може бути нижчою за мінімальну заробітну плату.
Тобто “сезонний” статус не означає “другосортний”. Людина має ті самі права на гідну оплату, що й будь-який штатний співробітник.
Відпустка: є, але пропорційна
Сезонний працівник має право на щорічну оплачувану відпустку. Але її тривалість розраховується не у стандартні 24 дні, а пропорційно до фактично відпрацьованого часу.
Логіка проста: людина відпрацювала три місяці з дванадцяти – отже, має право на чверть річної відпустки. Честно і зрозуміло.
Звільнення: автоматично і без зайвих формальностей
Ось де сезонна робота суттєво відрізняється від постійної. Коли сезон закінчується – закінчується і трудовий договір. Працівника звільняють автоматично.
Йому не потрібно писати заяву. Роботодавець не зобов’язаний попереджати про звільнення заздалегідь. І погоджувати звільнення з профспілкою також не треба – навіть якщо працівник є її членом.
Це зручно для обох сторін: немає бюрократичної тяганини, немає непорозумінь. Сезон відпрацьований – договір виконано. Але саме тому так важливо з самого початку правильно оформити всі документи: якщо в наказі не зазначено, що робота сезонна, “автоматичного” звільнення вже не вийде.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
