Скасування постанови ТЦК – це не абстрактна юридична конструкція, а робочий механізм, яким варто вміти користуватися. Історія, що її 22 травня 2026 року розглянув Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу, наочно ілюструє: іноді чиновникам досить просто проґавити строки, і штраф розміром 17 000 гривень перетворюється на нікчемний папірець.
Уявіть собі ситуацію. Людина працює на великому підприємстві, має бронювання. І раптом дізнається, що стосовно неї винесли постанову про адмінправопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суть претензії – не з’явився за повісткою до військкомату. Штраф – 17 000 гривень.
Саме так сталося з мешканцем Кривого Рогу, який пішов до суду і домігся повного скасування постанови ТЦК разом із закриттям провадження. Давайте розберемося, як йому це вдалося і чому ця справа важлива для кожного військовозобов’язаного.
Як усе починалося
13 жовтня 2025 року територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив на підприємство, де працював позивач, розпорядження про виклик військовозобов’язаних. Серед них був і наш герой – його викликали на 30 жовтня 2025 року на 09:00.
Ключовий момент: на підприємстві склали акт від 17 жовтня 2025 року про те, що чоловік відмовився від отримання повістки. Текст повістки йому при цьому оголосили. Тобто, як вважав ТЦК, людину належним чином повідомили – вона просто не захотіла розписуватися.
30 жовтня позивач до військкомату не прийшов. А 3 квітня 2026 року начальник ТЦК виніс постанову №262, якою наклав на нього штраф у 17 000 гривень за частиною 3 статті 210-1 КУпАП – порушення законодавства про оборону та мобілізацію в особливий період.
Що сказав позивач
Чоловік із постановою не погодився і подав адміністративний позов. Його аргументи були такими. По-перше, повістку він особисто не отримував, а акт про відмову склали за його відсутності. По-друге, станом на 9 березня 2026 року він мав бронювання. По-третє – і це виявилося вирішальним – на момент винесення постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності.
Окремо позивач наголосив, що 26 березня 2026 року він самостійно звернувся до ТЦК для отримання направлення на військово-лікарську комісію. Тобто людина не переховувалася, а співпрацювала з військкоматом.
Представник ТЦК у відзиві наполягав: акт про відмову від отримання повістки доводить, що позивача повідомили про необхідність з’явитися. Строки, мовляв, пропущені не були, а постанова цілком законна.
Чому суд став на бік позивача
Тут важливий момент, який часто ігнорують навіть юристи-початківці. Стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює строки давності для накладення адміністративного стягнення. Якщо коротко – притягнути до відповідальності можна не пізніше ніж через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Суд звернув увагу ось на що. Повістка виписувалася на 30 жовтня 2025 року. Неявка за повісткою – це разове порушення, а не триваюче. Тож строк давності почав спливати саме з цієї дати.
А постанову винесли 3 квітня 2026 року.
Пів року потому. Це вдвічі більше, ніж дозволяє стаття 38 КУпАП.
І навіть якщо припустити, що позивач справді порушив законодавство (а суд не став заглиблюватися в це питання, хоча й поставився критично до його заперечень щодо акта про відмову), карати його вже було не можна. Строки вийшли.
Окремо варто згадати статтю 247 КУпАП. Вона прямо каже: провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи закінчилися строки, передбачені статтею 38 цього Кодексу. Тобто це імперативна норма – жодних варіантів.
Чому справа цікава для інших військовозобов’язаних
Скасування постанови ТЦК через пропуск строків давності трапляється частіше, ніж може здатися. Коли я знайомлюся з подібними рішеннями, в очі впадає типова помилка посадовців: вони накопичують матеріали, зволікають із розглядом, а потім виносять постанови вже за межами трьох місяців.
Кодекс України про адміністративні правопорушення у статті 38 не залишає простору для маневру. Три місяці – і все. Особливий період чи воєнний стан цього строку не скасовують.
Крім того, суд у цій справі додатково зазначив: якщо постанова визнається незаконною через пропуск строків, провадження підлягає закриттю на підставі статті 247 КУпАП. Це означає, що людина взагалі не вважається притягнутою до відповідальності за цим епізодом.
На що ще звернув увагу суд
Цікавий нюанс: суд не став детально розбирати, чи був позивач винним по суті. Так, він критично оцінив доводи чоловіка про те, що акт про відмову склали за його відсутності. Але правового значення це вже не мало.
Чому? Бо навіть за доведеної вини штраф у 17 000 гривень усе одно підлягав би скасуванню через пропущені строки. Це і є головний урок цієї історії: іноді процесуальні порушення важать більше, ніж питання вини.
До речі, позивач також отримав відшкодування судового збору – 665 гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК. Сума невелика, але сам факт показовий: державний орган заплатив за власну помилку.
Як це працює на практиці
Уявімо, ви отримали повістку на конкретну дату і не з’явилися. З цього моменту у ТЦК є рівно три місяці, щоб винести постанову про адмінправопорушення. Якщо вони цього не зробили – все, потяг пішов.
Втім, тут є один нюанс, про який часто забувають. Якщо ви переховуєтеся від ТЦК, строк давності може бути зупинений. Але в описаній справі людина не переховувалася – працювала на підприємстві, а згодом і сама прийшла до військкомату по направлення на ВЛК.
Сам факт скасування постанови ТЦК у цій ситуації виглядає цілком закономірним. Суд керувався статтею 247 та статтею 38 КУпАП, а також частиною 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, яка дає суду право скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу.
Коли читаєш такі рішення, мимоволі думаєш: а скільки ще людей просто мовчки сплатили подібні штрафи, навіть не підозрюючи, що строки давності вже минули? Ось чому базові знання про статтю 38 КУпАП сьогодні потрібні кожному військовозобов’язаному не менше, ніж сам військовий квиток.
