Ідея скасування броні для підприємств, де ігнорують хвилину мовчання, спричинила справжній шторм у суспільстві – хоча з юридичного погляду тут навіть немає про що дискутувати. Радниця керівника Офісу Президента Вікторія Страхова публічно запропонувала карати бізнес за недостатню, на її думку, шану до пам’яті полеглих. І це стало наочним прикладом того, як посадовці іноді плутають власні емоції з правовим полем.
Пані Страхова звернулася до міністра оборони Михайла Федорова з пропозицією – позбавляти бронювання ті компанії, чиї керівники не забезпечують хвилину мовчання о 9:00. Мовляв, якщо не поважаєш пам’ять загиблих – втрачаєш право на відстрочку від мобілізації для своїх працівників. А фіксувати такі порушення мали б, за її задумом, працівники ТЦК та поліція «під прикриттям».
Звідки взагалі береться бронювання
Почнімо з простого. Бронювання військовозобов’язаних – це не привілей і не нагорода за гарну поведінку. Це механізм, передбачений Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і постановами Кабінету Міністрів. Він створений для того, щоб критично важливі підприємства могли працювати навіть під час війни. Хлібозаводи, енергетики, водоканали, оборонні заводи – без них держава просто зупиниться.
Підстави для надання бронювання чітко прописані в нормативних актах. Там є перелік критеріїв, яким має відповідати підприємство, визначені квоти і процедури. І жодного слова про «моральне обличчя» керівника чи «достатню повагу» до хвилини мовчання. Бронь можуть анулювати, якщо компанія втратила статус критично важливої, ліквідується або якщо працівник звільнився. І все. Жодних підстав для «виховних» санкцій закон не передбачає.
Хвилина мовчання як обов’язок – міф чи реальність
Тут важливий момент. Укази Президента про загальнонаціональну хвилину мовчання справді існують. Вони встановлюють, що щодня о 9:00 ми зупиняємося, щоб згадати загиблих. Але ці укази не містять санкцій за невиконання. Вони адресовані в першу чергу органам влади, які мають забезпечувати проведення хвилини мовчання, а не пересічним громадянам чи бізнесу.
Для приватного підприємства зупинити конвеєр чи операційну рівно о 9:00 часто означає прямі збитки або навіть загрозу безпеці. Уявіть хірурга, який проводить операцію, чи диспетчера енергосистеми. Вони мають кинути все і мовчати? Це питання здорового глузду, а не закону. А отже, притягати до відповідальності за те, що не передбачено як правопорушення, неможливо.
Конституція проти свавілля
Стаття 19 Конституції України каже прямо: органи влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачені законом. Жоден нормативний акт не дає ТЦК чи поліції права таємно фіксувати, чи хтось мовчить о 9:00, а потім на цій підставі ініціювати скасування броні.
Крім того, є стаття 35 Конституції – право на свободу світогляду. Примус до участі в ритуалі, який може мати для людини глибоко особисте значення, межує з порушенням цього права. Повага до загиблих не вимірюється гучністю тиші в офісі. І тим більше не може бути предметом оперативної перевірки «під прикриттям».
А тепер уявімо, що таку практику спробували б запровадити. З’являються працівники ТЦК, складають якийсь акт про відсутність хвилини мовчання – і на підставі цього акту підприємство втрачає бронювання. Перший же суд визнає таке рішення протиправним через відсутність законних підстав і порушення процедури. Держава програє справу, витратить бюджетні кошти на компенсацію судового збору, а головне – остаточно підірве довіру до системи бронювання.
Реакція, яка говорить сама за себе
Дописи Вікторії Страхової зібрали сотні гнівних коментарів. Люди побачили в цьому не турботу про пам’ять Героїв, а чергову спробу тиску на бізнес. Ось лише кілька думок, які найчастіше повторювалися:
- підміна справжньої поваги формальним ритуалом;
- створення штучних підстав для покарання підприємств, що й без того балансують на межі;
- ризик поглиблення розколу між тими, хто воює, і тими, хто працює в тилу, адже такі ініціативи викликають лише роздратування.
Показово, що навіть ті, хто регулярно донатить і допомагає армії, сприйняли цю заяву гостро. Бо коли замість прозорих правил мобілізації та чесного діалогу пропонують методи таємного стеження – це виглядає не як державна політика, а як особиста образа.
Чому це не просто слова
Посадовці такого рівня не повинні розкидатися ідеями, що суперечать основам права. Публічна заява, навіть якщо вона не має юридичної сили, формує порядок денний. Хтось у місцевій владі може сприйняти це як сигнал і почне вимагати від підприємств звітів про хвилину мовчання. А там і до перших незаконних відмов у бронюванні недалеко.
Закон «Про правовий режим воєнного стану» дозволяє обмежувати деякі права, але лише на підставі закону і з чіткою метою. Пам’ять про загиблих – святе. Але перетворювати її на інструмент для скасування броні означало б зруйнувати і систему мобілізації, і суспільну довіру. Бронювання – це частина економічного тилу, який тримає фронт. Ламати його через сумнівні критерії «поваги» – непродуманий і небезпечний шлях.
Насправді ж, якби держава хотіла посилити шану до полеглих, вона могла б почати з власного прикладу: забезпечити гідне вшанування на державних заходах, підтримати родини загиблих, створити освітні програми. А не шукати, кого б покарати за хвилину мовчання в умовному цеху, де в цей час просто кипить робота.
Тож схоже, що єдине, чого навчила ця історія – це те, що навіть у воєнний час правовий нігілізм не проходить непоміченим. Суспільство втомилося від популізму й готове захищати базові принципи права, навіть коли вони озвучуються з високих кабінетів.
