Скасування постанови ТЦК – тема, яка сьогодні хвилює тисячі військовозобов’язаних. Штрафи у 17 000 гривень, арешт рахунків, виконавчі провадження – усе це стало реальністю для багатьох. Але судова практика показує: далеко не кожен такий штраф є законним. І рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука у справі № 524/8520/26 – яскраве тому підтвердження.
Уявіть: людина дізнається про штраф лише тоді, коли у неї арештовують банківський рахунок. Жодної повістки вона в руках не тримала, жодного повідомлення про розгляд справи не отримувала. Саме так сталося з позивачем – пенсіонером та особою з інвалідністю III групи.
Що сталося
06 квітня 2026 року т.в.о. начальника районного ТЦК виніс постанову № R454813. Позивача звинуватили у порушенні за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – мовляв, не прибув за викликом у зазначений у повістці час. Штраф – 17 000 гривень.
Але був нюанс. Повістку № 6260112 надіслали поштою, проте адресат її не отримав. Поштове відправлення повернулося назад із позначкою про відсутність адресата за вказаною адресою. І це не єдиний аргумент, який зіграв проти ТЦК.
Чому суд поновив строк звернення
За загальним правилом, оскаржити постанову можна протягом 10 днів. Тут же між датою постанови (06.04.2026) і датою звернення до суду (07.07.2026) минуло три місяці. Але суддя Предоляк О.С. поновила строк.
Логіка проста: позивач просто не знав про існування постанови аж до 06 липня – моменту, коли відкрили виконавче провадження і заарештували рахунки. Оскаржувана постанова виносилася без участі особи. Повідомлення про розгляд справи позивач теж не отримував. Суд визнав ці причини поважними – і тут варто пам’ятати правову позицію Верховного Суду у справах № 536/2248/17 та № 823/2363/18, які кажуть: обставини, що об’єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду, є підставою для поновлення строку.
Поворотний момент – примітка до статті 210-1 КУпАП
Обидва відповідачі у відзивах наполягали: повістку направили, людина не з’явилася, процедуру дотримано. І отут суд поставив запитання, яке змінило хід справи.
Чесно кажучи, мало хто звертає увагу на примітку до статті 210 КУпАП. А дарма. Вона говорить буквально таке: положення статей 210 і 210-1 не застосовуються, якщо держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів може отримати персональні дані особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими реєстрами, базами даних, інформаційними системами.
Іншими словами, якщо ТЦК може отримати ваші дані через електронний обмін між державними реєстрами – притягувати вас до відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП не можна. Жодних винятків примітка не передбачає.
Як працює електронна взаємодія реєстрів
Правові засади функціонування Реєстру визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII. Частина третя статті 14 цього Закону містить доволі розлогий перелік органів, від яких ТЦК можуть отримувати інформацію в електронному вигляді.
Давайте просто перелічимо деяких із них, щоб зрозуміти масштаб: Державна міграційна служба, Міністерство внутрішніх справ, Пенсійний фонд, Державна служба зайнятості, органи РАЦС. Усі вони зобов’язані надавати відомості через систему електронної взаємодії. І серед цих відомостей – адреса проживання, номери телефонів, електронна пошта, дані про сімейний стан, інвалідність, освіту та багато іншого.
І от ключове: позивач перебував на обліку саме в того ТЦК, який виніс постанову. Тобто відповідач мав усі можливості отримати персональні дані без особистої явки людини.
Чого не довели в ТЦК
Суд чітко вказав: обов’язок доказування правомірності рішення покладається на відповідача. Це пряма вимога частини другої статті 77 КАС України. І що ж надали представники ТЦК?
Вони не надали доказів того, що намагалися отримати дані позивача через електронну взаємодію. Не довели неможливість такого отримання. Простіше кажучи – у матеріалах справи не було жодного підтвердження, що ТЦК бодай спробував скористатися тими інструментами, які держава вже створила і якими зобов’язала користуватися.
А без цього, як наголосив суд, притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП неможливе. Примітка не залишає простору для тлумачень.
Що вирішив суд
Постанову № R454813 від 06.04.2026 скасували. Провадження у справі закрили. Крім того, на користь позивача стягнули судовий збір у розмірі 532,48 грн, а надлишково сплачену суму – 798,52 грн – суд ухвалив повернути.
Скасування постанови ТЦК у цій справі сталося не через те, що позивач був пенсіонером або мав інвалідність. І навіть не через те, що повістка фактично не була вручена – хоча ці аргументи теж важливі. Головна причина в іншому: ТЦК не зміг довести, що скористався усіма законними способами отримати персональні дані без виклику людини.
До речі, ця справа добре ілюструє важливий принцип: органи влади зобов’язані діяти виключно у спосіб, передбачений законом. Частина друга статті 19 Конституції України – не просто декларація, а робочий інструмент захисту.
Чому це рішення важливе
Практика скасування постанов ТЦК через примітку до статті 210-1 КУпАП тільки формується. І рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука – вагомий прецедент, який показує: суди готові ретельно перевіряти, чи виконали ТЦК свій обов’язок щодо отримання даних електронним шляхом.
Звісно, кожна справа індивідуальна. Але якщо ви отримали штраф за неявку за повісткою – має сенс поцікавитися, а чи намагався ТЦК спочатку знайти ваші дані в електронних реєстрах. Бо іноді шлях до скасування постанови ТЦК лежить через одну-єдину примітку в Кодексі, яку просто треба вчасно помітити.
