Скасування постанови ТЦК – те, з чим стикається дедалі більше військовозобов’язаних. Штрафи за неявку за повісткою сягають 17 000 гривень, і далеко не завжди вони накладаються законно. Нещодавно Південний міський суд Одеської області розглянув саме таку справу і став на бік позивача. Давайте розберімося, що сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто отримав подібну постанову.
Що трапилося: суть конфлікту
Уявіть: ви отримуєте постанову про штраф у 17 000 гривень. Причина – нібито не з’явилися за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Але є нюанс: саму повістку ви в очі не бачили. Саме в такій ситуації опинився позивач у цій справі.
25 лютого 2026 року т.в.о. начальника районного ТЦК виніс постанову №83 про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суть порушення: не прибув о 9:00 28 січня 2026 року за повісткою від 21 січня 2026 року для уточнення даних.
Позивач стверджував, що повістку не отримував взагалі. Більше того – інші повістки, які йому вручали раніше (від 12 грудня 2025 року, 24 грудня 2025 року, 22 січня 2026 року), він сумлінно виконав і за ними з’являвся. Логічне запитання: чому людина, яка регулярно ходить за викликами, раптом проігнорувала б одну-єдину повістку?
Як усе виплило назовні
Про штраф позивач дізнався випадково – 30 березня 2026 року, коли ознайомився з постановою вже в іншому ТЦК. Жодного підпису про отримання повістки, жодних доказів її вручення. Справу розглянули без нього, навіть не повідомивши про засідання.
Чесно кажучи, це викликає подив. Кодекс України про адміністративні правопорушення у статті 268 чітко передбачає: справа розглядається в присутності особи. Заочно можна – але тільки якщо є докази, що людину своєчасно повідомили про місце й час розгляду. Тут цього зроблено не було. Жодного клопотання про відкладення від позивача не надходило, бо він просто не знав, що розгляд узагалі відбувається.
На що звернув увагу суд
Суддя Південного міського суду Одеської області виявив одразу кілька кричущих порушень. І це саме ті моменти, які можуть стати підставою для скасування постанови ТЦК у вашій справі.
По-перше, протокол і постанова кваліфікували дії позивача за різними статтями. Протокол склали за частиною 3 статті 210 КУпАП (порушення правил військового обліку), а постанову винесли за частиною 3 статті 210-1 КУпАП (порушення законодавства про мобілізацію). Це різні склади правопорушень, і така плутанина – серйозний дефект, який ставить під сумнів усе провадження.
По-друге, постанова не містила опису обставин, які мали бути встановлені під час розгляду справи. Не вказано ані дати отримання повістки, ані дати проведення перевірки, ані моменту виявлення правопорушення. Стаття 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення вимагає чіткого опису – це не формальність, а гарантія права на захист. Без цього неможливо перевірити, чи правильно кваліфікували дії особи.
По-третє, і це, мабуть, найсильніший аргумент: позивач ще 3 липня 2024 року вчасно оновив свої військово-облікові дані. А тепер – увага. Відповідно до позиції Другого апеляційного адміністративного суду (постанова від 29 квітня 2025 року у справі №636/11340/24), якщо особа оновила дані, то притягнення її до відповідальності можливе лише тоді, коли ТЦК доведе неможливість отримання цих даних через електронну інформаційну взаємодію з іншими реєстрами. Відповідач цього не довів. Узагалі жодних доказів не надав.
Чому це рішення – не просто формальність
Тут важливий момент, який часто не помічають. Штраф у 17 000 гривень – це не дрібниця. Європейський суд з прав людини послідовно дотримується позиції: якщо адміністративне стягнення має значний розмір і каральну мету, до справи застосовуються гарантії, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, – ті самі, що й у кримінальному провадженні.
Інакше кажучи, людина має право знати, в чому її звинувачують, мати час на підготовку захисту, бути присутньою при розгляді справи. Усе це було проігноровано.
Суд також послався на статтю 62 Конституції України: ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість, а всі сумніви тлумачаться на користь особи. І на частину 2 статті 77 КАС України: обов’язок доказування правомірності свого рішення лежить на суб’єкті владних повноважень – тобто на ТЦК.
Що з доказами
Суд витребував у ТЦК усі матеріали, які стали підставою для винесення постанови. Відповідач отримав достатньо часу для підготовки. Але станом на день ухвалення рішення – ані документів, ані пояснень. Жодного належного доказу того, що правопорушення взагалі мало місце.
Коли державний орган не може підтвердити законність власного рішення – це не просто недбалість. Це прямий шлях до скасування постанови ТЦК. Саме так і сталося: суд констатував, що відповідач не виконав свого процесуального обов’язку, а отже – не довів правомірність оскаржуваної постанови.
До чого тут повістка, яку ніхто не бачив
Окремо варто сказати про повістку №6451135 від 21 січня 2026 року. Позивач стверджував, що не отримував її. І ТЦК не надав жодних доказів вручення – ані підпису, ані поштового повідомлення, ані акта про відмову від отримання.
Суд підкреслив: виклик повісткою має мати правове підґрунтя. Громадяни зобов’язані з’являтися за викликом згідно зі статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Але якщо людина вчасно оновила облікові дані через електронні реєстри – чи є взагалі підстави викликати її для уточнення? Відсутність таких підстав ставить під сумнів правомірність самого виклику. А це означає, що неявка за таким викликом не утворює складу правопорушення.
Крім того, позивач пройшов ВЛК 2 березня 2026 року і був визнаний непридатним. Він також отримував інші повістки – від 22 січня, 12 грудня, 24 грудня 2025 року, 12 лютого і 19 лютого 2026 року – і за всіма з’являвся. Це додатково підтверджує відсутність умислу ухилятися.
Результат і що з цього взяти
Південний міський суд Одеської області позов задовольнив повністю. Постанову №83 від 25 лютого 2026 року визнав протиправною та скасував. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрив. Крім того, зобов’язав ТЦК відшкодувати позивачу судовий збір – 665 гривень 60 копійок.
Ця справа підтверджує: скасування постанови ТЦК – цілком реальна перспектива, якщо є належні аргументи. Суд не закриває очі на процесуальні порушення, і це добре.
Кілька практичних порад для тих, хто опинився в подібній ситуації. Фіксуйте все: коли й які повістки отримували, коли з’являлися за викликами. Зберігайте документи про оновлення даних, проходження ВЛК. І не затягуйте з оскарженням – на це є лише 10 днів з моменту отримання постанови. Якщо ж ви отримали постанову пізніше (як позивач у цій справі – через місяць), строк відраховується саме від дати фактичного ознайомлення.
Кожен випадок індивідуальний, але принцип один: ви не зобов’язані доводити власну невинуватість. Це державний орган повинен підтвердити, що ви справді щось порушили. Не зміг – постанова скасовується.
