Уявіть: ви – підприємець, отримуєте рішення від Антимонопольного комітету з чималим штрафом. Ви точно знаєте, що жодних змов не укладали. Що робити? Саме в такій ситуації опинився ФОП Хлєбніков Р.В., чия справа № 904/3067/25 дійшла до Верховного Суду та стала показовим прикладом того, як працює принцип змагальності в українському судочинстві.
Давайте розберемо цю історію детально. Вона не лише про одного підприємця, а й про те, наскільки важливою є якість доказів, коли державний орган звинувачує бізнес у порушенні.
З чого все почалося
Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України провело розслідування. На думку чиновників АМК, двоє фізичних осіб-підприємців – Хлєбніков Р.В. та Дядя С.А. – узгодили свою поведінку під час участі в тендерах. Такі дії вважаються антиконкурентними, адже замість чесного суперництва учасники нібито домовилися, хто саме отримає перемогу.
Наслідком стало рішення Комітету про накладення штрафу. Але ФОП Хлєбніков з цим категорично не погодився. Він подав позов до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогою визнати пункти рішення АМК недійсними та скасувати їх.
Ключова проблема, яка одразу впадає в око при вивченні матеріалів: чи справді у відповідача були залізобетонні докази змови? Чи, може, висновки побудували на припущеннях?
Перше коло: суд стає на бік бізнесу
Господарський суд Дніпропетровської області 18 вересня 2025 року виніс рішення. І воно виявилося не на користь Антимонопольного комітету. Суддя Іванова Т.В., дослідивши обставини, задовольнила позов.
У чому ж полягала слабкість позиції АМК? Чесно кажучи, часто такі справи програються через те, що доказова база виглядає переконливою лише з першого погляду. Суд першої інстанції міг побачити, що схожість у документах чи поведінці підприємців на торгах була випадковою або пояснювалася зовсім іншими причинами, ніж таємна змова. Наприклад, обидва могли використовувати однакове програмне забезпечення для підготовки пропозицій.
Коли орган влади програє першу інстанцію, це серйозний сигнал. Це означає, що суд не побачив переконливих доказів порушення. А тягар доказування в таких спорах лежить саме на відповідачі – на Антимонопольному комітеті.
Комітет вирішив не здаватися й подав апеляційну скаргу. Сподівалися, що Центральний апеляційний господарський суд подивиться на ситуацію інакше.
Апеляція: надія не виправдалася
3 березня 2026 року колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду на чолі з Парусніковою Ю.Б. винесла постанову. Результат для скаржника виявився невтішним: рішення суду першої інстанції залишили без змін.
Тут важливий момент. Дві судові інстанції поспіль підтвердили, що рішення АМК є незаконним. Це вже не просто прикра випадковість для Комітету. Це стійка правова позиція українських судів. Апеляційна інстанція фактично погодилася з аргументами позивача про недоведеність факту порушення.
Як це часто буває, затягувати справу до касації – це спроба вхопитися за останню соломинку. І от 2 липня 2026 року Верховний Суд розпочав розгляд касаційної скарги Південно-східного міжобласного територіального відділення АМК у справі № 904/3067/25.
Верховний Суд: фінальна крапка
У відкритому судовому засіданні колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Булгакової І.В., Власова Ю.Л. та Малашенкової Т.М. вислухала сторони. Представник позивача, адвокат Смирнов Ю.В., наполягав на безпідставності скарги. Представник Комітету Солодухін М.В. намагався довести зворотне.
Керуючись Господарським процесуальним кодексом України, Суд ухвалив однозначне рішення. Касаційну скаргу залишили без задоволення, а попередні судові рішення – без змін.
Що це означає на практиці? Рішення АМК, яким на ФОП Хлєбнікова накладали штраф, остаточно втратило силу. Державний орган програв справу у трьох інстанціях. І це не може бути випадковістю.
Чому АМК програм?
Причина криється в фундаментальному принципі судочинства. Недостатньо просто заявити про порушення. Потрібно надати суду переконливі, беззаперечні докази. Якщо доказова база складається з непрямих доказів, які можна тлумачити по-різному, суд завжди стане на бік особи, яку звинувачують.
В антимонопольних справах це особливо актуально. Карати бізнес за антиконкурентні узгоджені дії можна лише тоді, коли зв’язок між учасниками доведено чіткими фактами: однакові помилки в документах, обмін інформацією через спільні IP-адреси, фінансові зв’язки. Якщо ж усе будується на припущеннях – шансів у АМК немає.
Справа № 904/3067/25 чудово ілюструє, що суди ретельно перевіряють висновки контролюючих органів. Вони не стають автоматично на бік держави. Вони оцінюють докази. І це головний урок для всіх підприємців, які зіткнулися з несправедливими, на їхню думку, звинуваченнями.
Практичний висновок для бізнесу
Якщо ви отримали рішення Антимонопольного комітету, з яким не згодні, не варто одразу опускати руки. Судова практика показує: коли ваша позиція сильна, а докази вашої невинуватості наявні, варто йти до суду. Господарський процесуальний кодекс України дає вам таку можливість.
Постанова Верховного Суду у справі № 904/3067/25 остаточна й оскарженню не підлягає. Вона стала ще однією цеглинкою в захисті прав підприємців від безпідставних звинувачень. Головне пам’ятати: у суді виграє не той, хто голосніше кричить, а той, хто надає більш переконливі аргументи. І ФОП Хлєбніков Р.В. це наочно довів.
