Застосування статті 69 КК дає суду право призначити покарання нижче від найнижчої межі – але лише у справді виняткових випадках. У березні 2026 року Верховний Суд нагадав, де проходить ця межа, розглянувши справу двох молодих людей зі Стрия, яких звинувачували в масштабному збуті наркотиків.
Давайте розберемося, що саме сталося і чому це рішення важливе для всієї судової практики.
Як усе починалося
У вересні 2023 року двоє хлопців – для зручності назвімо їх просто фігурантами – через Telegram-канали, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, відшукали так званий «мегаклад». Це готова партія розфасованих закладок у згортках ізоляційної стрічки різних кольорів. Усередині – амфетамін, PVP, 4-ММС та інші речовини.
З 12 по 14 вересня вони на автомобілі BMW приїхали в ліс біля села Добрівляни Стрийського району й розклали три закладки. А вже 15 вересня, перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, повернулися в лісосмугу біля центрального пляжу Стрия – і взяли новий «мегаклад». Цього разу масштабніше: 193 згортки.
Асортимент вражав. Канабіс – 16,88 грама. 4-ММС – понад 4 грами, що вже тягне на великий розмір. МДМА – 35 таблеток загальною масою більше 5 грамів, теж великий розмір. Амфетамін – понад 35 грамів, особливо великий розмір. PVP – більше 50 грамів, також особливо великий розмір.
Усе це зберігалося в рюкзаку на задньому сидінні BMW, поки близько 19:00 поліція не вилучила «товар» під час огляду місця події.
Перша інстанція: уже пом’якшили
Стрийський міськрайонний суд визнав обох винними за частинами 2 і 3 статті 307 Кримінального кодексу. Нагадаю: частина 3 цієї статті передбачає від 9 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це особливо тяжкий злочин.
Проте суд одразу застосував статтю 69 КК і призначив 7 років – нижче від мінімальної планки. Підставою стали: щире каяття обох фігурантів, активне сприяння розкриттю злочинів, відсутність судимостей у минулому, позитивні характеристики. Один із засуджених до того ж – студент університету, інший – інвалід третьої групи з дитинства.
Здавалося б, суд і так проявив поблажливість. Але захист подав апеляцію.
Апеляція: м’якість, яка здивувала
Львівський апеляційний суд 16 липня 2025 року вирішив, що перша інстанція недостатньо врахувала пом’якшувальні обставини. Мовляв, засуджені – молоді люди, свідомо співпрацювали зі слідством, визнали провину, щиро каються.
Апеляція знизила строк до 5 років позбавлення волі, а потім – і це ключове – застосувала статтю 75 КК: звільнила обох від реального відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
Іншими словами, за особливо тяжкий наркозлочин із конфіскацією – умовний строк.
Прокурор подав касаційну скаргу. І Верховний Суд сказав своє вагоме слово.
На чому «зламалася» логіка апеляції
Перша і, мабуть, найкричущіша помилка – подвійний облік. Усі обставини, якими апеляція обґрунтувала застосування статті 69 КК, уже фігурували у вироку першої інстанції. Щире каяття? Було. Сприяння слідству? Було. Характеристики? Були. Апеляційний суд не досліджував нових доказів – він просто переоцінив старі. І не пояснив, чому його оцінка має бути іншою.
А це вже проблема. Бо суддівський розсуд – не гумова іграшка, яку можна розтягувати до нескінченності. Колегія суддів Верховного Суду нагадала: обставини, що дають підстави для застосування статті 69 КК, мають бути не просто пом’якшувальними – вони повинні істотно знижувати суспільну небезпечність самого діяння. І між цими обставинами та злочином повинен простежуватися причинний зв’язок.
Просто сказати «він розкаявся» – замало. Треба показати, як це каяття впливає на оцінку того, що людина наробила.
Друга помилка стосується реальної сукупності злочинів. У справі два епізоди: перший – збут через закладки (частина 2 статті 307), другий – повторне придбання 193 згортків для збуту (частина 3 статті 307). Це різні злочини, і стаття 69 КК мала б застосовуватися до кожного окремо, з окремим обґрунтуванням. Натомість апеляція взяла один набір аргументів для обох епізодів – ніби це одне й те саме.
А що зі статтею 75 КК?
Тут усе ще промовистіше. Звільнення від покарання з випробуванням – це інструмент для ситуацій, коли суд переконаний: людина виправиться без ізоляції від суспільства. Але подивіться на факти.
Через кілька днів після першого епізоду збуту хлопці взяли нову партію – 193 згортки. Тобто вони не зупинилися, не одумалися – продовжили. І робили це у стані наркотичного сп’яніння. Як за таких обставин можна говорити про виправлення без реального строку?
Верховний Суд прямо вказав: апеляційний суд не врахував ступінь тяжкості злочинів – тяжкого та особливо тяжкого. Проігнорував системність протиправної поведінки. І в підсумку ухвалив рішення, яке не відповідає ні закону, ні здоровому глузду.
Крім того, спливла ще одна деталь – уже суто юридична. Стаття 77 КК прямо каже: при звільненні з випробуванням конфіскація майна як додаткове покарання не застосовується. Апеляційний суд цього не помітив.
Що це змінює для інших справ
Постанова Верховного Суду – не просто про двох хлопців із Львівщини. Вона фіксує кілька правил, які тепер повинні враховувати всі суди.
Апеляція не може просто взяти ті самі обставини, які вже оцінила перша інстанція, і надати їм іншої ваги – без нового обґрунтування. Інакше це не перегляд справи, а свавільна заміна одного розсуду іншим.
При сукупності злочинів стаття 69 КК вимагає окремого аналізу для кожного епізоду. Не можна одним абзацом виправдати пом’якшення за двома різними статтями.
І головне: стаття 75 КК – це не автоматичний «довісок» до статті 69 КК. Кожне рішення про звільнення з випробуванням потребує самостійної, переконливої мотивації, особливо коли йдеться про тяжкі та особливо тяжкі наркозлочини.
Справу повернули на новий розгляд до Львівського апеляційного суду. Причому Верховний Суд досить прозоро натякнув: за тих самих обставин подальше пом’якшення із застосуванням статей 69 і 75 КК буде розцінене як явно м’яке покарання. Простір для маневру в апеляції тепер відчутно вужчий.
