Стаття 71 КК України – це той рідкісний випадок, коли закон не залишає суду простору для маневру. Невідбуте покарання треба приєднувати, а не поглинати. Саме на цьому «спіткнувся» Фастівський міськрайонний суд, і саме цю помилку виправляли апеляція та Верховний Суд. Давайте розберемо цю справу – вона варта уваги кожного, хто хоче розуміти, як працює механізм покарання за сукупністю вироків.
Що сталося на залізничному вокзалі
Осінній вечір 17 жовтня 2023 року. Зал очікування залізничного вокзалу у Фастові. ОСОБА_7, добряче випивши, раптово посварився з ОСОБА_8. Суперечка закінчилася ударом ножа в грудну клітку. Потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження – небезпечні для життя вже в момент заподіяння.
Спочатку слідство кваліфікувало дії ОСОБА_7 як замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 – ч. 1 ст. 115 КК). Проте Фастівський міськрайонний суд, дослідивши докази, дійшов іншого висновку: умисел на вбивство не доведено. Суд перекваліфікував дії на ч. 1 ст. 121 КК – умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження – і в травні 2025 року призначив 7 років позбавлення волі.
Доказова база була переконливою. Показання свідків, протоколи огляду місця події, слідчі експерименти, впізнання, судово-медична експертиза – усе сходилося. І потерпілий, і свідки, і сам ОСОБА_7 не заперечував, що завдав удару ножем. Обставинами, які обтяжували покарання, суд визнав рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Пом’якшуючих обставин не знайшлося.
Старий вирок, який нікуди не зник
А тепер – ключова деталь, без якої ця історія була б зовсім іншою. ОСОБА_7 уже мав судимість. У вересні 2022 року Солом’янський районний суд Києва засудив його за тією самою ч. 1 ст. 121 КК до 5 років позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з випробуванням. Іспитовий строк – 3 роки.
Іншими словами, в жовтні 2023 року, коли стався удар ножем, ОСОБА_7 ще перебував на іспитовому строці. Покарання за першим вироком не було відбуте. І це змінює правила гри повністю.
Кримінальний кодекс тут гранично чіткий: якщо засуджений вчинив новий злочин під час іспитового строку, суд призначає покарання за правилами статей 71 та 72 КК (ч. 3 ст. 78 КК). Якщо перекласти з юридичної на людську – потрібно скласти нове покарання з невідбутою частиною старого. Повністю або частково. Але саме скласти.
У чому помилився місцевий суд
Фастівський суд формально послався на статтю 71 КК України, коли визначав остаточне покарання. Але застосував її неправильно. Він узяв і «поглинув» невідбуте покарання за першим вироком новим покаранням у 7 років. У результаті остаточне покарання склало… ті самі 7 років. Без жодного додаткового місяця. Так, ніби першого вироку взагалі не існувало.
Чесно кажучи, це викликає подив. Людина отримала шанс у вигляді іспитового строку, не виправдала довіри, вчинила новий тяжкий злочин – а суд каже: «Сім років, і крапка». Де ж тут відповідальність за порушення умов випробування?
А тепер подивімося, що насправді вимагає закон. Частина перша ст. 71 КК говорить: до покарання за новим вироком суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Ключове слово – «приєднує». Не «поглинає», не «замінює», не «враховує». Приєднує. А частина четверта цієї ж статті додає: остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Інакше кажучи, закон прямо забороняє ситуацію, коли остаточне покарання дорівнює покаранню за новим вироком. Воно обов’язково має бути більшим. Логіка тут проста: інакше який сенс в іспитовому строці, якщо його порушення ні на що не впливає?
Апеляція виправляє помилку
Прокурор цю помилку помітив і подав апеляцію. Київський апеляційний суд у жовтні 2025 року погодився з доводами сторони обвинувачення. Він скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий.
Що зробив апеляційний суд? Частково приєднав невідбуте покарання за вироком 2022 року до 7 років, призначених місцевим судом. Результат: остаточне покарання – 7 років і 6 місяців позбавлення волі.
Здавалося б, усього пів року різниці. Але ці пів року – це принципова межа між правильним і хибним застосуванням закону. Це різниця між «поглинув і забув» та «приєднав, бо так вимагає закон».
До речі, апеляційний суд перевірив і доводи самого засудженого. Той скаржився на суворість покарання та упередженість, стверджував про неправомірну поведінку потерпілого. Апеляція відхилила ці аргументи – вони не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Що сказав Верховний Суд
ОСОБА_7 не зупинився і подав касацію. Але 14 квітня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду залишила вирок апеляційної інстанції без змін.
Позиція Верховного Суду зводиться до кількох моментів.
Перше – апеляційний суд дотримався вимог ст. 420 КПК. Він ухвалив новий вирок, бо виникла необхідність застосувати більш суворе покарання через те, що місцевий суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.
Друге – доводи касаційної скарги засудженого переважно стосувалися фактичних обставин та оцінки доказів. А Верховний Суд, за ст. 433 КПК, не перевіряє факти – він перевіряє правильність застосування права. Він не досліджує докази заново, не встановлює нових обставин і не оцінює достовірність того чи іншого доказу.
І третє – власне, найважливіше – Верховний Суд підтвердив: остаточне покарання у 7 років 6 місяців, призначене за правилами сукупності вироків, є співмірним, індивідуалізованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам.
Як відрізнити ст. 70 від ст. 71 КК
Наостанок – коротке пояснення, яке допоможе не плутатися. Стаття 70 КК регулює призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, коли всі злочини розглядаються в одному провадженні. Там справді може застосовуватися принцип поглинення: менш суворе покарання поглинається більш суворим.
Але стаття 71 КК – це зовсім інша історія. Вона стосується ситуації, коли вироки вже існують окремо, і новий злочин вчинено після попереднього засудження, але до повного відбуття покарання. І тут працює тільки принцип складання – повного або часткового. Жодного поглинення закон не передбачає.
Кейс ОСОБА_7 наочно це демонструє. Місцевий суд спробував застосувати логіку ст. 70 там, де мала працювати ст. 71. Апеляція виправила цю помилку, додавши пів року до семи. І Верховний Суд із таким підходом повністю погодився.
