Строк оскарження постанови виконавця – це не просто формальність, а ключовий процесуальний фільтр, який суди зобов’язані перевіряти передусім. Саме на цьому наголосив Верховний Суд, розбираючи справу № 2-293/11, де банк роками не міг добитися виконання судового рішення через закрите виконавче провадження.
Уявіть: ви виграли суд, отримали виконавчий лист, передали його державному виконавцю – і на цьому все. Жодних повідомлень, жодних грошей. А коли через роки вирішили поцікавитися, куди ж поділося ваше провадження, з’ясовується, що його давно закрили, а матеріали – знищили. Саме в такій ситуації опинилося Акціонерне товариство «Ощадбанк».
Що сталося насправді
Історія тягнеться з 2011 року. Болградський районний суд Одеської області стягнув із позичальника на користь Ощадбанку заборгованість за кредитним договором – майже 349 тисяч гривень боргу плюс судові витрати. Виконавчий лист передали до Болградського відділу державної виконавчої служби. Здавалося б, стандартна процедура.
Але далі почалися сюрпризи. 3 серпня 2018 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Підстава – пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»: смерть боржника. Запис про смерть датований ще лютим 2016 року.
І от найцікавіше: банк дізнався про цю постанову лише 17 грудня 2024 року – більш ніж через шість років після її винесення. Хоча, за твердженням виконавчої служби, копію постанови направили стягувачу ще в серпні 2018 року. Чи дійшов той лист до адресата – питання відкрите.
Чому банк пішов до суду
27 грудня 2024 року Ощадбанк подав скаргу на дії старшого державного виконавця. Логіка банку була такою: виконавець не з’ясував коло спадкоємців померлого боржника, не перевірив, чи хтось прийняв спадщину, чи проживав разом із померлим на момент смерті. Натомість просто закрив провадження – і край.
У скарзі банк просив визнати дії виконавця неправомірними, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження та зобов’язати виконавчу службу відновити провадження. Окремо наголошувалося, що десятиденний строк оскарження постанови виконавця не пропущено, адже відлік іде від моменту, коли особа реально дізналася про порушення своїх прав.
Крім того, банк повідомив: ще у травні 2017 року він звертався і до ВДВС, і до керівництва управління юстиції – але жодної відповіді так і не отримав.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Болградський районний суд у квітні 2025 року відмовив банку. Аргумент простий: заявник не надав належних доказів неправомірності дій виконавця. Ані розрахунку боргу, ані підтвердження, що заборгованість усе ще існує.
Одеський апеляційний суд у жовтні 2025 року це рішення підтримав. Апеляція пішла далі й додала: на момент винесення постанови (серпень 2018 року) Закон України «Про виконавче провадження» справді не вимагав від виконавця встановлювати спадкоємців померлого боржника. Норма про правонаступництво стосувалася лише випадків припинення юридичної особи, а для фізичних осіб смерть була самостійною підставою для закінчення провадження. Плюс до всього – матеріали виконавчого провадження знищили ще у 2022 році через закінчення терміну зберігання.
Здавалося б, крапка. Але Верховний Суд побачив у цій справі дещо геть інше.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла несподіваного висновку: обидва попередні суди припустилися фундаментальної процесуальної помилки. Вони почали розглядати скаргу по суті, навіть не перевіривши, чи дотримано строк оскарження постанови виконавця.
А це, наголошує Верховний Суд, питання першочергове. Частини перша і друга статті 449 Цивільного процесуального кодексу України чітко встановлюють: скаргу можна подати протягом десяти днів із моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Пропущений строк можна поновити – але лише за наявності поважних причин і відповідного клопотання. Якщо ж строк пропущено, а клопотання немає – скарга залишається без розгляду.
Суд першої інстанції цього не зробив. Взагалі. Апеляційний суд цю помилку не виправив. І це, за логікою Верховного Суду, робить усі подальші міркування про правомірність дій виконавця передчасними.
Колегія суддів послалася на власну усталену практику. Зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року (справа № 466/948/19) Верховний Суд уже наголошував: з’ясування дотримання строку звернення до суду має першочергове значення. А в постанові від 1 листопада 2023 року (справа № 904/3734/20) указано, що передумовою розгляду скарги по суті є саме встановлення факту подання цієї скарги у визначений законом строк.
Тут важливий момент: Верховний Суд не сказав, що банк пропустив строк. Він сказав, що суди мали це перевірити – а вони навіть не почали.
Презумпція обізнаності: чи завжди ви маєте знати
Ключова правова конструкція, яку варто розуміти кожному, хто має справу з виконавчим провадженням, – це так звана презумпція обов’язку особи знати про стан своїх прав. Верховний Суд неодноразово вказував: недостатньо просто довести, що ви не знали про порушення. Треба показати, що ви не могли про нього дізнатися, і що ваша поведінка була активною.
У цій справі банк стверджує, що звертався до виконавчої служби ще у 2017 році, а відповіді не отримав. Це може свідчити на його користь – мовляв, стягувач не був пасивним. Але чи достатньо цього для поновлення строку? Ось що має з’ясувати суд першої інстанції при новому розгляді.
Крім того, відкритим залишається й інше питання: чи справді редакція статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 2018 рік не вимагала від виконавця встановлювати спадкоємців? Апеляційний суд сказав – ні. Але чи достатньо уважно він проаналізував цю норму? Верховний Суд до цього питання навіть не дійшов, обмежившись процесуальним аспектом.
Що далі
20 серпня 2026 року Верховний Суд скасував і ухвалу Болградського районного суду, і постанову Одеського апеляційного суду. Справу № 2-293/11 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тепер районному суду доведеться починати фактично з нуля. Спершу – перевірити, чи дотримано строк оскарження постанови виконавця. Якщо строк пропущено – з’ясувати, чи є поважні причини для його поновлення. І лише після цього, якщо строк визнають дотриманим або поновленим, можна буде переходити до суті спору.
Для Ощадбанку це, безперечно, проміжна перемога. Але до фінального вирішення питання – чи відновлять виконавче провадження і чи вдасться стягнути борг зі спадкоємців – ще дуже далеко. Тим паче, що саме провадження фізично знищене, а з моменту смерті боржника минуло вже понад десять років.
Чесно кажучи, ця справа – яскрава ілюстрація того, як важливо стягувачу не покладатися на автопілот виконавчої служби. Періодично цікавитися станом провадження, надсилати запити, фіксувати отримані відповіді (або їх відсутність). Бо потім, коли виявиться, що провадження закрите, а матеріали знищені, – доводити щось буде вкрай складно. І навіть найвища судова інстанція не вирішить справу по суті, якщо перша інстанція навіть не перевірила, чи вчасно ви звернулися за захистом.
