Стягнення заборгованості перед державою за кредитами, залученими під державні гарантії, – тема, яка рідко потрапляє в новини, але від цього не стає менш гострою. Особливо коли йдеться про сотні мільйонів гривень і комунальне підприємство, від якого залежить водопостачання цілого регіону. Саме таку справу нещодавно розглядав Верховний Суд, і його висновки здатні здивувати навіть досвідчених юристів.
Давайте розберемося, що сталося, чому суди розійшлися в думках і який практичний урок варто винести з цієї історії.
Передісторія: кредит МБРР, вода і тарифи
Уявіть собі: обласне комунальне виробниче підприємство «Дніпро-Кіровоград» отримує кошти в рамках спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку проекту «Другий проект розвитку міської інфраструктури». Гроші йдуть на модернізацію водопостачання та водовідведення – речі, від яких залежить щоденне життя мешканців Кіровоградщини.
Кредитні угоди з МБРР уклали ще у травні 2014 року. А в листопаді того ж року з’явилися два договори про субкредитування – №13010-05/97 та №13010-05/98. Саме за ними підприємство й отримало кошти. Сторонами цих договорів виступили Міністерство фінансів України, Мінрегіон, Кіровоградська обласна рада, НКРЕКП та саме ОКВП «Дніпро-Кіровоград».
Держава, до речі, взяла на себе цікаве зобов’язання – через НКРЕКП встановлювати тарифи на водопостачання та водовідведення на рівні, який покриває економічно обґрунтовані витрати і дозволяє обслуговувати кредит. Звучить логічно, правда? Але з травня 2022 року все змінилося.
Коли тариф не рятує
Після початку повномасштабної війни Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №502, яка фактично заморозила перегляд тарифів для частини комунальних підприємств. Наслідок очевидний: доходи «Дніпро-Кіровоград» перестали покривати витрати, не кажучи вже про обслуговування валютних кредитів.
Станом на початок 2025 року заборгованість підприємства перед державним бюджетом сягнула астрономічної суми – понад 371 мільйон гривень (або майже 8,8 мільйона доларів США). Це основний борг, відсотки та плата за надання позик. Якщо точніше – 194,2 млн грн основного боргу за першим договором, 125,5 млн грн відсотків за ним же, плюс ще 45,8 млн грн основного боргу та 5,6 млн грн відсотків за другим договором.
Податкова служба вирішила діяти. ГУ ДПС у Кіровоградській області звернулося до суду з позовом про стягнення всієї суми з рахунків підприємства. І тут почалося найцікавіше.
Три суди – три підходи
Суд першої інстанції – Кіровоградський окружний адміністративний суд – у квітні 2025 року в позові відмовив. Логіка була такою: перш ніж іти до суду, податкова мала надіслати боржнику податкову вимогу. А цього зроблено не було. Отже, позов – передчасний.
Апеляційний суд подивився на ситуацію інакше. Третій апеляційний адміністративний суд у грудні 2025 року рішення першої інстанції скасував і позов задовольнив повністю. Аргумент: заборгованість за державними кредитами – це не податковий борг, тому й податкова вимога тут не потрібна. Є спеціальний порядок – Бюджетний кодекс України та Порядок №174, затверджений Кабміном. Вони, мовляв, не вимагають жодних вимог.
Комунальне підприємство та Кіровоградська обласна рада подали касаційні скарги. І Верховний Суд 15 квітня 2026 року розставив крапки над «і».
Що сказав Верховний Суд
Перше й головне: справа має розглядатися саме в адміністративному суді. Обласна рада наполягала, що спір є господарським, оскільки виник із договорів субкредитування. Але Суд нагадав: ще у 2019 році Велика Палата Верховного Суду в справі №2а-3974/10/0770 чітко вказала – стягнення заборгованості перед державою за такими кредитами є публічно-правовим спором і підсудне адміністративним судам. Підстав відступати від цієї позиції немає.
Обласна рада намагалася довести, що зміни до Податкового кодексу України, внесені Законом №2719-IX у листопаді 2022 року, нібито зробили цей висновок застарілим. Але Суд звернув увагу: ті самі положення про альтернативний порядок стягнення вже були закріплені в Бюджетному кодексі на момент ухвалення рішення Великою Палатою. Тож жодних підстав для відступу немає – принцип правової визначеності цього не дозволяє.
Друге – і це найважливіше для практики: податкова вимога все-таки потрібна.
Верховний Суд провів детальний аналіз пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Ця норма каже: погашення простроченої заборгованості перед державою за кредитами здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II ПК України. А глава 9 – це якраз про погашення податкового боргу. І стаття 95 цієї глави встановлює залізне правило: стягнення коштів можливе не раніше ніж через 30 днів після надіслання податкової вимоги.
Суд визнав: тут є правова колізія. Бо стаття 59 ПК України говорить, що податкова вимога надсилається, коли виник саме податковий борг. А заборгованість за кредитами – не податковий борг. Але стаття 95 – спеціальна норма в контексті примусового стягнення, і саме вона має пріоритет.
Іншими словами, якщо податкова хоче стягнути з підприємства борг за державним кредитом – спочатку надішліть вимогу, зачекайте 30 днів, і тільки тоді звертайтеся до суду. Без цього – позов передчасний. Тож процедура стягнення заборгованості перед державою за кредитами МБРР має включати цей обов’язковий етап, хоч би якою дивною не здавалася вимога надсилати «податкову» вимогу щодо «неподаткового» боргу.
Чому це важливо
Колегія суддів підкреслила: принцип належного урядування не дозволяє державним органам ігнорувати процедуру, посилаючись на її недосконалість. Якщо податкова бачить проблему в законодавстві – хай ініціює зміни до нього. Але «виправляти» закон у процесі його застосування ніхто не має права.
Для будь-якого підприємства, яке зіткнулося зі стягненням заборгованості перед державою за кредитами під державні гарантії, практичний наслідок очевидний: податковий орган не може одразу подати позов до суду. Спочатку ви маєте отримати податкову вимогу. І у вас буде щонайменше 30 днів для реагування – чи то добровільної сплати, чи то підготовки заперечень, чи то спроби реструктуризації.
Для податкових органів це рішення – сигнал переглянути свої процедури. Адже справа «Дніпро-Кіровоград» показала: формальне недотримання алгоритму дій, передбаченого Податковим кодексом України, може звести нанівець усю судову роботу, навіть якщо борг є беззаперечним.
А що з боргом?
Факт наявності заборгованості Верховний Суд під сумнів не ставив. Ані підприємство, ані обласна рада не спростували суму боргу. Суд просто сказав: процедуру порушено. А отже, податкова має почати спочатку – з податкової вимоги.
Кіровоградська обласна рада також намагалася переконати Суд, що держава сама винна – мовляв, не встановила економічно обґрунтовані тарифи, тому підприємство й не змогло платити. Але цей аргумент не спрацював. По-перше, податковий орган не зобов’язаний перевіряти причини виникнення боргу – він лише стягує його. По-друге, доказів форс-мажору чи визнаної державою зустрічної заборгованості суду не надали. Посилання на постанову НКРЕКП №1025 та постанову Кабміну №502 ситуацію не врятували – ці акти не звільняють від обов’язку повертати кредитні кошти.
У підсумку Верховний Суд скасував постанову апеляції та залишив у силі рішення першої інстанції, уточнивши його мотивувальну частину. Позов податкової – відхилено. Але двері для нового позову, після дотримання процедури, залишаються відчиненими.
Такий розвиток подій ще раз підтверджує стару істину: у праві форма іноді важить не менше, ніж зміст. І навіть якщо боржник винен державі сотні мільйонів, стягнути їх без дотримання букви закону неможливо
