Коли футбольний клуб заборгував зарплату, а в контракті – арбітражне застереження, стягнення заробітної плати футболістом через звичайний суд здається неможливим. Але чи справді це так? Уявіть: ви професійний гравець, клуб місяцями не платить, контракт розривають, а грошей ви так і не бачите. Відкриваєте свій трудовий контракт – а там пункт 6.8: «сторони зобов’язані утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції». Натомість вам пропонують Палату з вирішення спорів УАФ або Спортивний арбітражний суд у Лозанні (CAS). Вирок це чи просто черговий пункт, який можна обійти?
Саме з такою дилемою зіткнувся футболіст, чия справа №199/7721/24 дійшла до Верховного Суду. І рішення, ухвалене колегією суддів 22 липня 2026 року, дає відповіді, які стануть у пригоді не лише спортсменам.
З чого все почалося
Футболіст (у судових документах – ОСОБА_1) працював у ТОВ «Спортивний клуб «Дніпро-1» за строковим трудовим контрактом №55, укладеним 11 липня 2023 року. Контракт діяв до 30 червня 2026 року, але в липні 2024-го його достроково розірвали за згодою сторін. Проблема в тому, що розрахунок при звільненні клуб не провів.
Гравець звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом: стягнути заборгованість із зарплати, середній заробіток за час затримки, а також зобов’язати клуб нарахувати єдиний соціальний внесок на суму понад 5,3 мільйона гривень. На перший погляд – звичайний трудовий спір, яких сотні. Але далі почалися правові американські гірки.
Помилка, яку припустилися дві інстанції
Суд першої інстанції, а слідом за ним і Дніпровський апеляційний суд, закрили провадження у справі. Аргумент: у контракті сторони чітко домовилися – всі спори вирішує Палата з вирішення спорів Української асоціації футболу або CAS у Лозанні. Сторони навіть окремим пунктом 6.8 зобов’язалися не ходити до судів загальної юрисдикції. А раз домовилися – то прощавай, цивільний процес.
Суди послалися на постанову Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі №757/11487/17-ц. Але був нюанс, який обидві інстанції проігнорували: та справа стосувалася внутрішнього спору в громадській організації. А тут – трудові відносини між найманим працівником і роботодавцем. Це зовсім інша правова природа.
Що сказав Верховний Суд про арбітражне застереження
Касаційний цивільний суд розібрав ситуацію ґрунтовно й без поспіху. Ключовий меседж, який варто викарбувати: арбітражне застереження в трудовому контракті футболіста не позбавляє його права звертатися до державного суду. І ось чому.
По-перше, стаття 124 Конституції України встановлює, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. По-друге, Кодекс законів про працю України та Цивільний процесуальний кодекс України прямо відносять трудові спори до цивільної юрисдикції. Жоден внутрішній регламент громадської організації – навіть такої авторитетної, як УАФ, – не може звузити це конституційне право.
Суд також проаналізував практику Європейського суду з прав людини. У справі «Муту та Пехштайн проти Швейцарії» (2018 рік) ЄСПЛ визнав законність арбітражних застережень, але з одним застереженням: відмова від права на державний суд має бути вільною, законною і недвозначною. Крім того, сам ФІФА у своєму Регламенті щодо статусу та трансферу гравців – як у версії 2001, так і 2025 року – прямо передбачає, що право гравця звертатися до цивільного суду у трудових спорах не обмежується.
Колегія суддів нагадала й про сталу практику самого Верховного Суду. Велика Палата у справі №641/8521/16-ц, а також низка постанов Касаційного цивільного суду послідовно підтверджували: спори між футболістом і клубом про стягнення заробітної плати належать до трудової юрисдикції. Єдиний виняток – специфічні обставини на кшталт банкрутства роботодавця.
Несподіваний поворот із банкрутством
І тут – увага – той самий виняток і спрацював. Перевіряючи матеріали, Верховний Суд з’ясував: у Господарському суді Дніпропетровської області вже слухається справа №904/937/25 про банкрутство ТОВ «СК «Дніпро-1». Заяву подало ТОВ «ФК «Шахтар», і у вересні 2025 року суд призначив підготовче засідання.
А це змінює правила гри кардинально. Коли щодо роботодавця порушено справу про банкрутство, всі майнові вимоги до нього – зокрема й вимоги про стягнення заробітної плати футболістом – мають розглядатися в межах цієї справи господарським судом. Таку позицію неодноразово висловлювала і Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справі №607/6254/15-ц), і Об’єднана палата Касаційного цивільного суду. Логіка проста: всі кредитори мають бути в одному процесі, інакше – хаос.
Отже, Верховний Суд ухвалив компромісне, але юридично бездоганне рішення: оскаржувані ухвалу та постанову скасувати, а матеріали справи №199/7721/24 передати до Господарського суду Дніпропетровської області. Не закрити провадження, не відправити футболіста до Лозанни, а передати туди, де вже вирішується доля клубу-боржника. Касаційну скаргу задовольнили частково.
Практичні уроки для футболістів і не тільки
Перше: арбітражне застереження в контракті – не привід опускати руки. Якщо клуб заборгував вам зарплату, український суд відкритий для захисту ваших трудових прав. Внутрішні регламенти футбольних організацій не перекривають конституційне право на судовий захист.
Друге: стягнення заробітної плати з клубу, щодо якого порушено справу про банкрутство, відбувається за особливою процедурою – через господарський суд у межах справи про банкрутство. Тут уже не працює ні цивільна юрисдикція, ні футбольний арбітраж.
І третє: суди нижчих інстанцій інколи механічно застосовують попередні постанови Верховного Суду, не заглиблюючись у контекст. Справа №199/7721/24 – яскравий приклад того, як важливо розрізняти внутрішні спори громадських організацій і трудові спори, де одна зі сторін є найманим працівником із повним обсягом гарантій за Кодексом законів про працю України.
