Стягнення збитків у оборонних закупівлях – тема, яка рідко виходить за межі вузького професійного кола. Але саме вона опинилася в центрі судового протистояння між військовою частиною Національної гвардії України та ТОВ «Трейд-Прім». Об’єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду ухвалила рішення, яке змушує переосмислити давно усталені підходи. І хоча крапку в цій історії ще не поставлено – справа № 915/222/24 повертається на новий розгляд – окремі висновки Суду вже зараз варті уваги.
Давайте розберемося, що сталося, чому це важливо і які сигнали подає бізнесу та державним замовникам найвища судова інстанція.
Суть конфлікту: завищений прибуток чи робота за правилами?
У лютому 2023 року військова частина як замовник та ТОВ «Трейд-Прім» як виконавець уклали державний контракт на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення – простіше кажучи, чоловічих трусів у кількості 100 000 штук. Загальна ціна контракту становила 10 мільйонів гривень, із розрахунку 100 гривень за одиницю.
У калькуляції, яку надав виконавець, собівартість товару склала 91 гривню, а прибуток – 6,03 гривні з одиниці. Контракт виконали повністю, товар поставили, гроші сплатили. Здавалося б, звичайна господарська операція.
Але згодом Управління Держаудитслужби провело ревізію фінансово-господарської діяльності військової частини. І ось тут почалося найцікавіше.
Що побачили аудитори
Ревізія виявила, що ТОВ «Трейд-Прім» не є виробником товару. Воно придбало готову продукцію в інших постачальників – зокрема, у ТОВ «Пром Сервис» за ціною 91 гривня за одиницю. А далі поставило цей самий товар військовій частині вже по 100 гривень.
Чому це викликало запитання? Бо пункт 49 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2021 № 363, встановлює: прибуток виконавця у складі ціни товару має становити не більше 1% від вартості придбаних виробів у сторонніх підприємств. А тут прибуток – понад 6%. За підрахунками аудиторів, це призвело до завищення ціни контракту на 530 422 гривні. Саме цю суму військова частина й спробувала стягнути через суд як збитки.
Позиція нижчих судів: контракт виконано, збитків немає
Господарський суд Миколаївської області, а згодом і апеляція, у позові відмовили. Логіка була такою: відповідач повністю виконав зобов’язання за контрактом, товар поставлено, претензій щодо якості немає. Акт ревізії – це не беззаперечний доказ, він лише фіксує порушення фінансової дисципліни. Збитки ж треба доводити належними доказами, чого позивач не зробив.
Ще один важливий момент: суди зазначили, що з самого акта ревізії неможливо достеменно встановити, чи справді ТОВ «Трейд-Прім» не є виробником. Для цього потрібні первинні документи – договори з постачальниками, сертифікати якості тощо. А їх у матеріалах справи не було.
Верховний Суд втручається: два ключових питання
Військова частина подала касаційну скаргу, і колегія суддів вирішила передати справу на розгляд об’єднаної палати. Причина – потреба уточнити висновки з іншої, дуже схожої справи № 915/240/24. Перед об’єднаною палатою постали два питання.
Перше: чи може акт ревізії Держаудитслужби бути належним доказом того, що сторона договору не є виробником товару?
Друге: чи можна притягнути виконавця до відповідальності за перевищення граничного рівня прибутку, якщо пряма норма про це з’явилася в Законі України «Про оборонні закупівлі» лише з 16 березня 2024 року – тобто вже після виконання контракту?
Акт ревізії – це доказ, але не вирок
Щодо першого питання Верховний Суд висловився доволі чітко. Акт ревізії, складений із дотриманням усіх вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України. Він є носієм доказової інформації, фіксує певні факти й обставини.
Але – і це принципово – акт ревізії не має заздалегідь встановленої сили. Він не звільняє сторону від обов’язку доводити ті обставини, на які вона посилається. Суд має оцінювати його разом з іншими доказами, за своїм внутрішнім переконанням. Іншими словами, сам по собі акт ще не означає, що порушення справді було.
Крім того, Суд уточнив: у згаданій справі № 915/240/24 не йшлося про те, що акт ревізії взагалі не може бути доказом. Просто в тих конкретних обставинах його виявилося недостатньо – бракувало первинних документів. Тому підстави для відступу від попереднього висновку відсутні.
Прибуток під контролем: що змінилося з часом
Друге питання стосувалося граничного рівня прибутку. Справді, стаття 30 Закону України «Про оборонні закупівлі» у редакції, чинній на момент укладення контракту (лютий 2023 року), не містила прямих обмежень щодо прибутку. Такі обмеження були лише в підзаконному акті – Порядку № 363. А пряма норма в законі з’явилася тільки в березні 2024 року.
Проте Верховний Суд звернув увагу на важливу деталь. Прикінцеві положення Закону України «Про оборонні закупівлі» надають новій редакції статті 30 зворотну дію в часі. Тобто обмеження рівня прибутку, встановлені Кабінетом Міністрів, застосовуються й до контрактів, укладених раніше. І це принциповий сигнал для всіх учасників ринку оборонних закупівель.
Водночас Суд наголосив: відповідальність за статтею 38 Закону настає лише за невиконання або неналежне виконання контракту. А тут контракт виконали. Отже, ключовим стає інше – чи була в діях виконавця неправомірна поведінка ще на етапі укладення договору. Наприклад, чи подав він завідомо неправдиву калькуляцію або інформацію про те, що є виробником, хоча насправді ним не був.
Що далі
Верховний Суд скасував рішення нижчих судів і направив справу № 915/222/24 на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Причина – суди не дослідили належним чином усі докази, не співставили аргументи сторін і фактично ухилилися від оцінки того, чи свідчить акт ревізії з більшою вірогідністю про заподіяння збитків.
Тепер суду першої інстанції доведеться з’ясувати: чи справді ТОВ «Трейд-Прім» не було виробником, чи подало воно недостовірну калькуляцію, чи є причинний зв’язок між цими діями та майновими втратами військової частини. І головне – чи витримає позиція позивача стандарт доказування «більшої вірогідності», коли одні докази мають переважити інші.
Колегія суддів підкреслила: саме на позивача покладається обов’язок довести наявність збитків, протиправність поведінки відповідача та причинний зв’язок. Відповідач, у свою чергу, має доводити відсутність своєї вини.
І наостанок – один нюанс, який варто мати на увазі. Суд визнав, що майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною ціною контракту й тією, яка мала би бути сплачена з урахуванням законодавчих обмежень, цілком можуть кваліфікуватися як збитки. Але – за умови, що замовник доведе всі елементи складу правопорушення. Жодних автоматичних стягнень лише на підставі акта ревізії. Жодної презумпції вини виконавця. Стягнення збитків у оборонних закупівлях – це завжди результат повноцінного судового процесу з рівними можливостями для обох сторін.