Отримати відстрочку від мобілізації, коли на утриманні троє дітей, – здавалося б, що тут складного? Але для одного з військовозобов’язаних цей шлях перетворився на справжній юридичний квест із двома відмовами, судовим позовом і, зрештою, перемогою. Давайте розберімо цю історію – вона цікава не лише сюжетом, а й тим, як суд розставив крапки над «і» в питанні, що хвилює багатьох.
Що трапилося
Чоловік звернувся до Тернопільського районного територіального центру комплектування через центр надання адміністративних послуг. Мета була цілком конкретна: отримати відстрочку на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ця норма прямо каже: призову не підлягають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Ситуація в заявника була така. Двоє доньок – рідні, народжені в шлюбі. Третя дитина – донька дружини від попереднього шлюбу. Біологічний батько тієї дівчинки помер у травні 2025 року. Усі вони живуть разом, ведуть спільне господарство – звичайна сім’я, яких тисячі. І, до речі, раніше цьому ж чоловікові вже двічі надавали відстрочку за тією самою підставою – спочатку до листопада 2025 року, потім до лютого 2026-го. Обставини не змінилися. Але цього разу щось пішло не так.
Перша відмова: «немає рішення суду»
18 лютого 2026 року чоловік подає заяву. До неї додає паспорт, військово-обліковий документ, свідоцтво про шлюб, свідоцтва про народження всіх трьох дітей, свідоцтво про смерть біологічного батька старшої дівчинки, довідку про склад сім’ї, витяги з реєстру громади – загалом пакет документів, який, здавалося б, вичерпно описує сімейну ситуацію.
Комісія при ТЦК збирається 20 лютого і виносить рішення: відмовити. Чому? Бо відсутні «свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов’язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов’язаного».
Іншими словами: ви – батько лише для двох, а для третьої – вітчим. Принесіть рішення суду, що ви її утримуєте.
Друга спроба: додаткові докази
Чоловік не здається. 3 березня 2026 року він подає нову заяву – цього разу з додатковими документами. Серед них акт про спільне проживання, складений комісією Великоберезовицької селищної ради. У ньому чітко зафіксовано: заявник живе однією сім’єю з дружиною, двома спільними доньками та донькою дружини від попереднього шлюбу, всі ведуть спільне господарство.
Крім того, він приносить довідку зі школи, де навчається старша дівчинка. І там зазначено: вітчим регулярно підтримує контакти зі школою, цікавиться успішністю дитини, відвідує батьківські збори, бере участь у вихованні та матеріально забезпечує падчерку.
Здавалося б, ось вони – докази. Але 5 березня Комісія знову відмовляє. Причина – слово в слово та сама: немає рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні. Жодної оцінки новим документам, жодної спроби розібратися в ситуації.
Що на це сказав суд
Тернопільський окружний адміністративний суд, розглянувши справу, став на бік позивача – хоча й не повністю. Перше рішення Комісії (від 20 лютого) суд залишив у силі: на той момент справді бракувало переконливих доказів щодо утримання падчерки. А от друге рішення (від 5 березня) визнав протиправним і скасував.
Логіка суду була такою. По-перше, норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не вимагає, щоб військовозобов’язаний був біологічним батьком усіх трьох дітей. Вирішальне значення має сам факт утримання. А утримання – це не лише про кровне споріднення.
По-друге – і це, мабуть, найважливіше – перелік документів у додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (постанова Кабміну №560 від 16 травня 2024 року) не є вичерпним. Там прямо зазначено: рішення суду подається «за наявності», а також допускаються «інші документи, на підставі яких у військовозобов’язаного виник обов’язок утримувати падчерку, пасинка». Тобто закон дає альтернативу.
А Комісія, по суті, цю альтернативу проігнорувала.
Тонкий момент із Сімейним кодексом
Тут варто зазирнути в Сімейний кодекс України. Стаття 268 каже: вітчим зобов’язаний утримувати неповнолітніх падчерку чи пасинка, якщо в них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер – або ці особи з поважних причин не можуть давати їм належного утримання. У нашому випадку батько дівчинки помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть. Дівчинка живе з матір’ю та вітчимом, який фактично виконує роль батька – і документально це засвідчено.
Суд також звернув увагу на дивну пасивність Комісії. Пункт 60 Порядку №560 дає їй повноваження отримувати інформацію від державних органів і перевіряти дані через публічні електронні реєстри. Можна було б уточнити, чи є в дівчинки інші родичі, зобов’язані її утримувати. Можна було б перевірити, чи працює дружина позивача (до речі, двоє молодших дітей – двійнята, їм по 4 роки). Але нічого цього зроблено не було. Натомість – механічне дублювання відмови.
Чим усе закінчилося
Суд зобов’язав ТЦК в особі Комісії повторно розглянути заяву від 3 березня 2026 року – вже з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення. Крім того, на користь позивача стягнули половину сплаченого судового збору – 665,60 грн.
Ключовий висновок цієї історії не лише в тому, що конкретний чоловік домігся справедливості. Важливіше інше: суд нагадав, що право на відстрочку від мобілізації за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов’язане передусім із реальним фактом утримання трьох і більше дітей. Не з наявністю якогось одного «правильного» документа, не з біологічним батьківством щодо кожної дитини. Сім’я – це не лише кровна спорідненість. І коли вітчим роками виховує, забезпечує та піклується про дитину дружини, закон має це бачити.
А ще ця справа – хороший приклад того, як працює принцип обґрунтованості рішень органів влади. Двічі написати «немає рішення суду» і заплющити очі на все інше – таке не проходить перевірку адміністративним судом. Бо відстрочка – це не привілей, а передбачена законом гарантія для тих, хто справді утримує трьох і більше дітей. І коли тобі кажуть: «принесіть рішення суду», хоча закон дозволяє підтвердити свій статус іншими документами, – варто пам’ятати, що суд може з цим не погодитися.
Кожна така справа додає цеглинку до розуміння того, як має застосовуватися законодавство про мобілізацію: не формально, не «для галочки», а з увагою до реальних життєвих обставин людини.
