Участь у незаконному референдумі на тимчасово окупованій території – це не просто галочка в бюлетені. За такі дії передбачена реальна кримінальна відповідальність, і Верховний Суд у травні 2026 року вкотре це підтвердив.
Уявіть: ви живете в окупованому селі на Херсонщині. До вас приходять і пропонують «роботу» – ходити з урною для бюлетенів по полях, роздавати людям папірці для голосування й вести облік тих, хто проголосував. Обіцяють заплатити. Рублями. Ви погоджуєтесь. А через рік отримуєте сім років позбавлення волі.
Саме це сталося з мешканкою Херсонської області, чию справу нещодавно розглядав Верховний Суд. Її історія – не просто черговий вирок за колабораційну діяльність. Це важливий правовий орієнтир, який показує, як українські суди оцінюють добровільність, докази та процедурні моменти у справах про участь у незаконних референдумах.
Що сталося насправді
Жінка, громадянка України, у період з 23 по 27 вересня 2022 року добровільно взяла участь у проведенні так званого «референдуму» щодо входження Херсонської області до складу Російської Федерації. Вона їздила по земельних ділянках біля сіл Ромашкове, Дніпровське, Софіївка, Широка Балка – там, де працювали місцеві мешканці. Роздавала їм бюлетені, вела облік тих, хто голосував, і отримувала за це гроші від окупаційної влади.
Суд першої інстанції визнав її винною за частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України та призначив 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна і забороною обіймати посади в органах влади строком на 10 років.
Апеляційний суд вирок змінив лише в частині призначення покарання – уточнив формулювання щодо додаткових обмежень, але строк залишив той самий. І ось тепер Верховний Суд поставив крапку: касаційну скаргу захисника залишено без задоволення.
Що каже закон
Стаття 111-1 Кримінального кодексу України – це норма про колабораційну діяльність. Частина 5 цієї статті охоплює доволі широкий спектр дій: від зайняття посад у незаконних органах влади на окупованих територіях до участі в організації та проведенні незаконних виборів або референдумів.
Ключове слово тут – «добровільність». Саме навколо нього найчастіше точаться судові спори. Захист нерідко намагається довести, що людина діяла під примусом, що в неї не було вибору. Інколи це справді так. Але не в цьому випадку.
Суд встановив цікаву деталь. У засіданні допитали свідка, яка опинилася в такій самій ситуації – їй теж пропонували взяти участь у проведенні незаконного референдуму. Вона відмовилася. І жодних наслідків для неї це не мало. Окупаційна влада не застосувала до неї ані насильства, ані тиску.
Цей факт став одним із наріжних каменів обвинувачення. Якщо одна людина змогла сказати «ні» без жодних негативних наслідків – чому інша не змогла? Відповідь очевидна: тому що не захотіла.
Про що сперечався захист і чому програв
Захисник у касаційній скарзі висунув два основні аргументи. Перший – апеляційний суд порушив вимоги статті 404 Кримінального процесуального кодексу України, бо відмовився повторно досліджувати докази. Другий – були порушені правила підслідності під час досудового розслідування.
Обидва аргументи Верховний Суд відхилив. І ось чому.
Щодо повторного дослідження доказів: стаття 404 КПК справді дозволяє апеляційному суду повторно дослідити обставини справи. Але для цього недостатньо просто заявити клопотання. Потрібно обґрунтувати, що суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями. Сама лише незгода з оцінкою доказів – не підстава для їх повторного вивчення. Апеляційний суд розглянув клопотання, заслухав думки учасників і відмовив – бо захисник не навів передбачених законом підстав.
Тепер щодо підслідності. Це, мабуть, найцікавіший процесуальний момент усієї справи.
Річ у тім, що спочатку розслідуванням займалося УСБУ в Херсонській області. Але потім перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури виніс постанову про передачу справи до органів поліції. Захисник стверджував, що ця постанова недостатньо вмотивована.
Верховний Суд нагадав: частина 5 статті 36 КПК України дає прокурорам обласного рівня право доручати розслідування іншому органу. Але є умова – таке рішення має бути вмотивованим. У постанові потрібно пояснити, чому попередній орган не може ефективно вести слідство.
І тут з’ясувалась промовиста деталь: на одного слідчого УСБУ припадало понад 480 кримінальних проваджень. Чесно кажучи, це навіть не навантаження – це колапс. За таких умов жоден слідчий фізично не здатен забезпечити належне розслідування. Суд визнав таку мотивацію цілком достатньою.
До речі, Верховний Суд послався на правовий висновок об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19. Там зазначено, що ефективність досудового розслідування – це співвідношення процесуальних дій та їх результатів із вимогами КПК, з урахуванням оптимальних затрат часу й зусиль. Неефективність має бути оцінена й відображена в постанові прокурора – що в цій справі й було зроблено.
Чому це рішення важливе
Ця справа окреслює межі, в яких українські суди оцінюватимуть аналогічні ситуації. І таких справ, на жаль, буде ще багато.
Перше: добровільність участі у незаконному референдумі може бути доведена через відсутність доказів примусу. Якщо інші люди в такій самій ситуації змогли відмовитися без наслідків – це сильний аргумент проти версії про «безвихідь».
Друге: отримання грошей від окупаційної влади за участь у таких діях – це не просто обтяжуюча обставина. Це свідчення усвідомленого вибору. Людина не просто «опинилася в складній ситуації» – вона свідомо пішла на співпрацю заради винагороди.
Третє: процедурні питання на кшталт підслідності суди перевіряють ретельно, але без зайвого формалізму. Якщо прокурор обґрунтував своє рішення конкретними цифрами й фактами – цього достатньо.
І четверте: Верховний Суд чітко показав, що апеляція – не майданчик для повторного судового розгляду з нуля. Це інстанція для перевірки законності вже ухваленого рішення. Якщо ви хочете, щоб апеляційний суд повторно дослідив докази, – ви маєте не просто попросити про це, а й пояснити, що саме суд першої інстанції зробив не так.
Сім років за гратами, конфіскація майна, десятирічна заборона на роботу в органах влади. І все це – за кілька днів «роботи» з урною для бюлетенів. Кримінальний кодекс України не залишає простору для ілюзій: співпраця з окупаційною владою має свою ціну, і ця ціна вимірюється роками ув’язнення.
