Притягнення Росії до відповідальності за удари по Україні вже не виглядає як ввічлива формула з комюніке, яку пишуть для проформи. За нею стоїть велика юридична робота, що триває паралельно з війною: слідчі фіксують епізоди, прокурори готують справи, а міжнародні інституції шукають механізми, які не дадуть злочинам розчинитися в часі.
Останні атаки на Київ знову вивели цю тему на поверхню. Один з ударів припав по будівлі Національної академії наук України. Реакція партнерів була швидкою і жорсткою.
Що сказали в Раді Європи та в Берліні
Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе назвав останні російські атаки безглуздими і жорстокими. Думки організації, за його словами, зараз з українським народом. Окремо він згадав колег із київського офісу, які продовжують працювати попри постійну небезпеку. І додав, що Рада Європи й надалі домагатиметься притягнення Росії до відповідальності за її злочини.
Міністерство закордонних справ Німеччини також рішуче засудило удар по Академії наук. У Берліні звернули увагу на деталь: влучання сталося неподалік від німецького посольства. Дипломатичні представництва захищені окремими нормами міжнародного права, тож навіть близькість удару до посольства додає епізоду ваги.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн висловилася коротко: наука стала мішенню для Росії. Звучить емоційно, але це юридично вагома теза. Далі поясню, чому.
Чому наукова установа – це окремий сюжет для суду
Міжнародне гуманітарне право захищає не тільки житлові будинки й лікарні. Будівлі, присвячені релігії, освіті, мистецтву, науці чи благодійності, теж під охороною, якщо їх не використовують у військових цілях. У Римському статуті Міжнародного кримінального суду цьому присвячений окремий підпункт статті 8. Навмисний удар по такому об’єкту кваліфікують як воєнний злочин.
Є й другий пласт. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 року та її Другий протокол 1999 року зобов’язують сторони конфлікту щадити культурну спадщину. Академія наук – не просто адміністративна споруда. Там архіви, бібліотечні фонди, рукописи, іноді унікальні зразки. Гроші такі втрати не покривають, і для суду це теж має значення.
Окремо ЮНЕСКО веде облік пошкоджених об’єктів культури й надає Україні технічну допомогу. Зібрані організацією матеріали стають ще одним джерелом для майбутніх позовів. Міжнародні організації тут працюють не як спостерігачі, а як збирачі доказової бази.
Що каже українське законодавство
В українському Кримінальному кодексі є стаття 438 – порушення законів і звичаїв війни. Санкція сувора, аж до довічного позбавлення волі. Але сама наявність норми не дає автоматичного вироку. Потрібні докази: тип озброєння, траєкторія, час удару, інформація про те, чи була ціль військовою.
Тут починається найнудніша і найважливіша частина роботи. Прокурори фіксують місце, збирають уламки, опитують свідків, звіряють супутникові знімки з даними моніторингових місій. Кожен крок має бути задокументований, бо адвокати захисту в Гаазі чіпляються за найменшу прогалину. Одна невчасна фотографія може коштувати всієї справи.
Далі постає питання, хто саме віддавав наказ. Міжнародне кримінальне право знає принцип командної відповідальності. За удар по цивільному об’єкту відповідають не лише пілоти чи оператори ракет. Відповідальність піднімається вгору по ланцюжку командування, і саме там вона стає по-справжньому болючою для агресора.
Свої справи Україна розглядає й самостійно. Національні суди вже виносили вироки за воєнні злочини, зокрема заочно, за процедурою спеціального досудового розслідування. Такий вирок не означає негайного арешту, зате фіксує факт і кваліфікацію. Це важливо, бо міжнародні суди фізично не встигнуть розглянути всі епізоди.
Міжнародний кримінальний суд і спеціальний трибунал
Україна визнала юрисдикцію МКС через заяви за статтею 12(3) Римського статуту. Це дало суду можливість розслідувати події на нашій території, хоча сама Росія статут не ратифікувала. У 2023 році з’явилися ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової. У 2024 році до них додалися Сергій Шойгу та Валерій Герасимов.
Із злочином агресії складніше. МКС не може розглядати його щодо держави, яка не є стороною Римського статуту. Саме тому триває робота над спеціальним трибуналом. Його модель обговорюють у межах Core Group, а юридичну основу готує Міжнародний центр з переслідування злочину агресії проти України.
Гроші, збитки й репарації
Паралельно працює фінансовий трек. Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України, створили за рішенням саміту Ради Європи в Рейк’явіку 2023 року. Приймати заяви він почав у 2024 році в Гаазі. Це перша ланка майбутнього компенсаційного механізму.
Друга ланка – джерела грошей. Країни Заходу заморозили російські резерви, основна частина яких зберігається в бельгійському депозитарії Euroclear. Доходи від цих активів уже спрямовують на підтримку України через кредитні механізми. Юристи сперечаються, наскільки законною буде повна конфіскація, і ця дискусія ще далека від фіналу.
Санкції працюють поруч із кримінальними провадженнями. Європейський Союз, США та інші країни ведуть власні списки осіб, причетних до війни. Заморожені активи, заборона на в’їзд і обмеження на бізнес не є покаранням у кримінальному сенсі. Втім, вони суттєво звужують простір для тих, хто віддає накази.
Для людини, чий дім зруйнований, усі ці механізми звучать абстрактно. Проте саме вони перетворюють загальну фразу про відповідальність на щось відчутне: заяву, номер у реєстрі, рішення комісії, гроші на рахунку. Без реєстру збитків компенсація залишалася б побажанням.
Повернімося до Академії наук. Наука як ціль – це не випадковість і не побічний ефект. Це спроба зруйнувати те, що формує майбутнє країни: дослідження, школи, архіви, тяглість знання. Тому реакція Ради Європи та Німеччини – не просто ввічливість, а частина ширшого процесу притягнення Росії до відповідальності.
Кожен зафіксований епізод, навіть якщо вироку доведеться чекати роками, стає цеглиною в стіні, яку вже не розібрати політичною угодою. Притягнення Росії до відповідальності – не спринт. Це довга дистанція, і на ній виграє той, хто має найкращі докази.
