Уявіть: вас звинувачують за ст. 336 КК України – ухилення від призову за мобілізацією, ви отримуєте три роки позбавлення волі, апеляція залишає вирок без змін. Здається, все втрачено. Але 27 травня 2026 року Верховний Суд ухвалив рішення, яке перекреслило обвинувальний вирок і водночас оголило серйозну проблему – формальний підхід до військово-лікарських комісій, що може коштувати людині свободи.
Історія, про яку йдеться, почалася в лютому 2024 року на Львівщині. Чоловік прибув до територіального центру комплектування, пройшов медогляд – принаймні так мало виглядати на папері. Йому оголосили про призов, вручили повістку на відправлення до військової частини. Він відмовився – і за це отримав кримінальну справу.
Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області 8 грудня 2025 року визнав чоловіка винним за ст. 336 КК України та призначив три роки позбавлення волі. Львівський апеляційний суд 4 лютого 2026 року підтримав це рішення. Здавалося б, стандартна справа про ухилення від мобілізації. Але захисник пішов до касації – і саме там відкрилися деталі, які перевернули все з ніг на голову.
Ключове питання, яке поставив адвокат перед Верховним Судом, звучало так: а чи законною взагалі була та військово-лікарська комісія? Бо якщо ВЛК проведена з порушеннями – то й усе, що пішло далі, розсипається. І справді, під час судового розгляду першої інстанції випливли досить неприємні для обвинувачення факти.
Сам обвинувачений ще в місцевому суді заявив: офтальмолога і психіатра він не проходив. А голова ВЛК, за його словами, розписалася за відсутніх лікарів. Усе це могло б лишитися голослівними твердженнями, якби не свідчення самих лікарів.
У судових засіданнях допитали лікаря-психіатра та лікаря-офтальмолога. І що вони сказали? Вони не проводили медичний огляд цього чоловіка. Вони не ставили підписів у картці медичного огляду. Вони не прикладали печаток. А голова ВЛК підтвердила: так, обвинувачений пройшов усіх лікарів, окрім психіатра й офтальмолога. І зізналася, що власноруч внесла записи та підпис за лікаря-офтальмолога. А підпис за психіатра, ймовірно, зробила медсестра.
Тут важливий момент. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 «Про затвердження положення про військово-лікарську експертизу в збройних силах України», процес мобілізації має чітку послідовність. Спочатку – належним чином проведена ВЛК, яка встановлює придатність до служби. А вже потім – повістка, відправлення до частини і так далі. Якщо перший крок зроблено з порушеннями, усе наступне втрачає юридичний сенс.
Але суди першої та апеляційної інстанцій цього не помітили. Точніше, вони встановили всі ці факти – і все одно визнали чоловіка винним. Логіка була приблизно такою: висновок ВЛК формально існував, ніхто його не скасовував, отже, все законно. Чи можна з цим погодитися? Верховний Суд сказав: ні.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду наголосила на принциповій речі. Суди зобов’язані самостійно оцінювати допустимість і достовірність доказів. У тому числі – документів ВЛК. І не важливо, чи оскаржував хтось цю комісію в адміністративному порядку. Якщо в межах кримінального провадження встановлено, що медичний огляд фактично не відбувся в повному обсязі, – картка медичного огляду і довідка ВЛК не можуть бути доказами.
Матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлення у визначеному законом порядку придатності особи до військової служби, – йдеться в постанові Верховного Суду. А якщо немає доказів придатності – немає і складу злочину, передбаченого ст. 336 КК України.
Це рішення має далекосяжні наслідки – і не лише для конкретного чоловіка, якого звільнили з-під варти. Воно фактично окреслює стандарт, за яким мають оцінюватися докази у справах про ухилення від мобілізації. Формальна наявність папірця з підписом – ще не доказ. Зміст цього папірця має відповідати реальності. А реальність перевіряється через допит свідків, через аналіз процедури, через сумлінну оцінку кожного документа.
Захисник у цій справі наполягав ще й на почеркознавчій експертизі – мовляв, треба перевірити справжність підписів лікарів. Також ставилося питання про код ЄДРПОУ на повістці, який нібито належав іншій юридичній особі. Але Верховний Суд не став заглиблюватися в ці аргументи. Чому? Бо ключовий висновок – про відсутність складу злочину – вже було зроблено на підставі очевидних процесуальних порушень. Решта просто не мала значення для остаточного рішення.
Колегія суддів керувалася статтею 62 Конституції України та статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України: усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого. Сторона обвинувачення не змогла довести поза розумним сумнівом, що чоловік був придатний до служби. А отже, і обов’язок з’явитися за повісткою не можна вважати таким, що виник на законних підставах.
Кримінальне провадження закрили на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України – через відсутність складу кримінального правопорушення. Вирок скасували, людину звільнили з-під варти. Постанова Верховного Суду остаточна й оскарженню не підлягає.
Для практики ця справа – сигнал. І для судів, які розглядають аналогічні провадження, і для адвокатів, які захищають військовозобов’язаних. ВЛК – це не просто формальність. Якщо медичний огляд проведено з порушеннями, якщо лікарі фактично не оглядали людину, а лише поставили підписи, – усе обвинувачення за ст. 336 КК України може розсипатися в одну мить. І це не лазівка для ухилянтів. Це вимога закону, яку Верховний Суд чітко підтвердив.
Кожен, хто стикається з мобілізаційними процедурами, має право на те, щоб ці процедури виконувалися чесно. Військово-лікарська комісія – не виняток. Рішення Верховного Суду від 27 травня 2026 року нагадало просту істину: жоден обвинувальний вирок не може стояти на фундаменті з фіктивних документів. І коли суд це бачить – він зобов’язаний діяти. Навіть якщо йдеться про справу, де на кону стоїть мобілізація під час війни.
