Отримати відстрочку від призову для догляду за особою з інвалідністю можна навіть тоді, коли формально є інший родич, здатний узяти цей клопіт на себе. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 14 вересня 2026 року у справі №300/5031/26 підтвердив просту тезу: якщо той родич насправді не може доглядати, відмову територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) цілком реально оскаржити й виграти.
Нижче розповім, що саме сталося, які норми застосував суд і чому ця справа варта уваги кожного, хто доглядає за близькою людиною з інвалідністю.
Суть спору
Чоловік із 2020 року доглядає батька своєї дружини, який має І групу інвалідності й потребує сторонньої допомоги. Це підтверджує акт про встановлення факту здійснення догляду за №20 від 22 травня 2024 року. Раніше йому неодноразово надавали відстрочку, але у 2026 році ТЦК її не продовжив.
На заяви від 21 травня та 8 червня 2026 року відповідач відмовив. Причина одна: у тестя є рідний син, а доказів того, що він не може доглядати за батьком, позивач не надав. Отже, на думку ТЦК, підстав для відстрочки за пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» немає.
Позивач із таким підходом не погодився й пішов до суду. Він наполягав на іншому: син хоч і зареєстрований за однією адресою з батьком, та з жовтня 2021 року мешкає за кордоном разом із дружиною, яка має ІІ групу інвалідності й також потребує постійного догляду.
Що каже закон
Про відстрочку від призову для догляду за особою з інвалідністю говорить пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII). Ця норма стосується військовозобов’язаних, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з інвалідністю I чи II групи.
Але є умова. Відстрочка працює лише за відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними й за законом зобов’язані утримувати особу з інвалідністю. Винятки теж прописані: коли такі особи самі мають інвалідність, потребують постійного догляду, перебувають під арештом або відбувають покарання. Якщо ж невійськовозобов’язаних, готових узяти догляд на себе, немає, то з-поміж військовозобов’язаних доглядати може лише одна особа – за вибором самого тестя.
Порядок проведення призову затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі Порядок №560). Додаток 5 до нього визначає, які документи підтверджують право на відстрочку. Серед них довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, посвідчення про статус, свідоцтво про народження для підтвердження родинних зв’язків, а також папери про неможливість інших осіб утримувати особу з інвалідністю.
Тут важливий нюанс, на який звернув увагу суд. Ані Закон №3543-XII, ані Порядок №560 не дають вичерпного переліку документів, якими доводять неможливість інших осіб доглядати. Відповідно, відсутність якогось конкретного паперу не може автоматично закривати людині шлях до відстрочки.
Аргумент про сина, який живе за кордоном
До заяви від 8 червня 2026 року позивач долучив акт про встановлення місця проживання сина тестя. Із цього документа видно: чоловік лише зареєстрований разом із батьком, а фактично з жовтня 2021 року мешкає за межами України. Разом із ним дружина з ІІ групою інвалідності, яка сама потребує постійного догляду.
Цю обставину підтвердив і витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 20 серпня 2025 року. Ним дружині сина встановили ІІ групу інвалідності.
Суд дійшов однозначного висновку: син об’єктивно не може доглядати за своїм батьком. А жодних зауважень щодо поданих документів ТЦК так і не навів.
Додатковий бік справи – заява самого тестя. У ній він указав, що для свого утримання та догляду обирає саме зятя. За нормами статті 23 Закону №3543-XII такий вибір вагомий, адже інших невійськовозобов’язаних осіб, готових узяти догляд на себе, просто немає.
Чому суд не обмежився скасуванням відмови
Ось найтонше місце. Адміністративний суд зазвичай не втручається у дискрецію органу влади, тобто не підміняє своїм рішенням вільний розсуд посадовця, коли той має кілька законних варіантів поведінки.
Однак дискреції не існує там, де законний варіант лише один. Якщо всі умови для відстрочки виконані, орган не має вибору – він зобов’язаний її надати.
На цьому ґрунтується позиція Верховного Суду у справі №580/1617/19: суд має не просто констатувати порушення, а й забезпечити реальне поновлення прав. Схожий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17.
Саме тому суд не зупинився на визнанні протиправним рішення комісії, оформленого протоколом від 2 липня 2026 року за №28/2026. Він зобов’язав ТЦК прийняти нове рішення й надати чоловікові відстрочку від призову для догляду за особою з інвалідністю на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.
Підкріпленням стала й стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року Європейський суд з прав людини наголосив: засіб юридичного захисту має бути ефективним не лише на папері, а й на практиці. Інакше кажучи, держава не повинна ускладнювати людині доступ до поновлення її права своїми ж діями чи бездіяльністю.
Судові витрати
Відзив на позов ТЦК не подав. Це не вирішило справу автоматично, але позбавило відповідача можливості заперечити проти доказів позивача.
Позов задовольнили повністю. Крім скасування відмови та зобов’язання надати відстрочку, суд стягнув із бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1065 гривень судового збору. Саме стільки чоловік сплатив при зверненні до суду.
Що з цього випливає для інших
Справа показує просту річ. Формальна наявність родича не закриває шлях до відстрочки. Якщо цей родич сам доглядає за особою з інвалідністю або фізично не має змоги виконувати догляд, суд оцінює реальний стан речей, а не один лише запис про реєстрацію.
Тож збирайте докази фактичного місця проживання, документи про інвалідність і потребу в догляді, а також заяву особи з інвалідністю про вибір того, хто її утримуватиме. У такій комплектації відстрочка від призову для догляду за особою з інвалідністю перестає бути надією й стає цілком досяжною метою.
Якщо ж ТЦК усе одно відмовляє, це рішення оскаржують у судовому порядку. І тоді вже суд вирішує, чи справді в людини були законні підстави для відстрочки, чи орган влади просто перестрахувався.
