Встановлення факту батьківства – здавалося б, суто сімейна справа. Особливо коли йдеться про загиблого військовослужбовця, дитину, яка залишилася без батька, і матір, котра хоче дати малюку не лише прізвище тата, а й передбачені законом соціальні гарантії. Але що робити, якщо мати загиблого героя категорично проти? Саме навколо цього питання розгорнулася справа № 619/866/24, яку Верховний Суд розглянув 5 серпня 2026 року.
Давайте розберемося, що там сталося і чому ця історія важлива для багатьох українських родин.
З чого все почалося
Жінка звернулася до Дергачівського районного суду Харківської області в лютому 2024 року. Її мета – встановити факт батьківства загиблого військового щодо її доньки.
Суть історії така. Протягом восьми місяців – з червня 2022 по лютий 2023 року – заявниця жила у фактичних шлюбних відносинах із військовослужбовцем. Вони мешкали разом, вели спільне господарство, їздили до батьків, будували плани. Одружитися офіційно не встигли – чоловік постійно перебував у зоні бойових дій, а потім загинув біля населеного пункту Червонопопівка на Луганщині.
Після його смерті жінка народила доньку. У свідоцтві про народження батька записали з її слів – відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Але вона хотіла, щоб у документах стояло справжнє ім’я батька дитини – полеглого воїна. Це дало б дівчинці не лише пам’ять про тата, а й право на передбачені законом пільги та виплати.
Чому заявниця була впевнена у своїй правоті? По-перше, за життя військовий знав про вагітність і визнавав дитину своєю. По-друге, він неодноразово надсилав їй гроші – загалом близько 248 650 грн – на власні потреби, харчування та придбання речей для майбутньої дитини. По-третє, родичі загиблого – мати й брат – були в курсі цих стосунків ще до народження малечі.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Дергачівський районний суд заяву задовольнив. Харківський апеляційний суд залишив це рішення без змін. Ключовим доказом став висновок молекулярно-генетичної експертизи Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 15 січня 2025 року. Імовірність батьківства загиблого становила не менше 99,9999999959101%. Цифри, погодьтеся, красномовні.
Суди виходили з того, що факт батьківства доведений – є експертиза, є спільні фото, є скріншоти листування, є банківські квитанції про переказ коштів і навіть квитанції про купівлю обручок. Здавалося б, крапка.
Але мати загиблого військового подала касаційну скаргу. І ось тут починається найцікавіше.
Позиція матері: не просто сімейна справа
Мати загиблого воїна послідовно заперечувала проти задоволення заяви. Вона стверджувала, що син нічого не казав їй ані про одруження, ані про майбутню дитину, хоча вони часто спілкувалися телефоном.
Але головне навіть не це. Жінка наполягала: справа має розглядатися не в окремому провадженні, а в позовному. Чому? Бо встановлення факту батьківства безпосередньо впливає на її майнові права.
Коротко поясню. Після загибелі військовослужбовця його мати отримала одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Якщо суд визнає, що у загиблого є дитина, то ця дитина теж має право на частину такої допомоги. І вже виплачені матері кошти, ймовірно, доведеться перераховувати.
Тобто визнання батьківства автоматично тягне за собою майнові наслідки. А це вже справжнісінький спір про право.
Чому Верховний Суд сказав «ні» окремому провадженню
І ось тут – ключовий момент усієї історії. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку: суди попередніх інстанцій помилилися, розглянувши справу в порядку окремого провадження.
Що таке окреме провадження? Це процедура, коли суд просто встановлює юридичний факт – і все. Тут не може бути спору між сторонами, ніхто нікому не пред’являє вимог, ніхто не оскаржує чиїхось прав. Наприклад, людина втратила документи й просить суд підтвердити факт родинних відносин – ніхто ж проти цього не заперечує.
Але Цивільний процесуальний кодекс України чітко говорить: якщо під час розгляду справи в окремому провадженні виникає спір про право – заяву залишають без розгляду, а заінтересованим особам роз’яснюють право подати позов. Саме так сталося тут.
Суд побачив, що між матір’ю дитини та матір’ю загиблого існує реальний конфлікт. Мати військового не визнає батьківства свого сина щодо дитини – і відповідно не визнає права цієї дитини на частину грошової допомоги. А заявниця, зі свого боку, серед іншого надала суду адвокатські запити до Міноборони та Генштабу з проханням повідомити, кому саме й у якому розмірі виплатили допомогу за загиблого. Це вже не просто бажання «вписати тата у свідоцтво».
До речі, Верховний Суд послався на власну практику – зокрема на постанову від 20 травня 2026 року у справі № 456/5520/24, де ситуація була майже дзеркальною. Там теж мати загиблого військового заперечувала батьківство сина, і суд касаційної інстанції погодився, що між сторонами виник спір щодо права на одноразову грошову допомогу. А ще були аналогічні рішення у справах № 739/717/24 та № 212/6502/23.
Цікавий нюанс: у справі № 752/13549/22, на яку посилалася заявниця, встановлення факту батьківства через окреме провадження визнали законним. Але там була принципова відмінність – мати загиблого не заперечувала проти заяви і сама визнала онука. У нашому ж випадку – заперечувала категорично.
Що це означає на практиці
Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій і залишив заяву без розгляду. Але – увага – це не означає, що дитина не зможе довести батьківство загиблого героя. Це означає лише те, що справа має розглядатися за іншою процедурою.
Тепер мати дитини може подати позов – уже не в окремому провадженні, а в позовному. Відповідачкою буде мати загиблого військового. І в межах цього позову вирішать одразу два питання: чи справді загиблий є батьком дитини, і як мають бути розподілені кошти одноразової грошової допомоги.
Експертиза з результатом 99,9999999959101% нікуди не ділася. Просто суд касаційної інстанції не став оцінювати її по суті, оскільки спочатку треба визначитися з належною процедурою розгляду.
Кілька важливих моментів для тих, хто опинився в подібній ситуації. Якщо ви хочете встановити факт батьківства загиблого військового, але родичі загиблого проти – окреме провадження вам не підійде. У такому разі одразу готуйте позовну заяву. Відповідачами будуть ті, хто заперечує факт батьківства або чиї майнові права зачіпає це встановлення. І будьте готові до того, що справа розглядатиметься довше – позовне провадження складніше за процедурою, ніж окреме.
Колегія суддів також відмовила у задоволенні клопотання заявниці про закриття касаційного провадження через нібито пропущений строк оскарження. Тут спрацював людський фактор – постанова апеляційного суду прийшла в електронний кабінет адвоката матері загиблого в суботу, тобто в неробочий день. І Верховний Суд визнав, що пропуск на один день не може позбавити матір загиблого героя права на касаційне оскарження – з огляду на категорію справи та її значення для всіх учасників.
