Угода Трампа з Путіним могла бути підписана ще до інавгурації. Принаймні так стверджує Джо Байден у своїх нових мемуарах: він навмисно перекрив команді обраного президента прямий канал до Кремля. І пояснив, чому вважав це принциповим.
Історія виглядає просто, але за нею стоїть вузол правових норм і традицій, які діють у США в період передачі влади. Давайте розберемося, що саме просили представники Трампа, що міг підписати Байден і чому його відмова виявилася не формальністю.
Що саме просила команда Трампа
За словами Байдена, до нього звернулися представники майбутньої адміністрації з проханням підписати спеціальний лист. Такий документ дав би їм право контактувати з Володимиром Путіним до офіційного вступу Трампа на посаду. Тобто йшлося про дозвіл на прямі переговори ще тоді, коли чинним президентом залишався Байден. Фактично йшлося про те, щоб угода Трампа з Путіним почала готуватися заздалегідь.
Він відмовив. Мотив у мемуарах описаний без дипломатичних реверансів: не хотів давати майбутній адміністрації повну свободу дій у переговорах, які могли фактично означати капітуляцію за рахунок України.
Тут важливий момент. Йдеться не про заборону спілкуватися взагалі, а про те, хто в перехідний період має право говорити від імені держави.
Один президент у країні одночасно
У США є давня традиція, яку часто називають принципом одного президента. Суть проста: зовнішню політику веде адміністрація, яка перебуває при владі. Обраний президент до інавгурації зазвичай не укладає домовленостей з іноземними лідерами.
Це не етикет. За традицією стоїть цілком практична логіка: будь-яку заяву обраного президента за кордоном можуть сприйняти як офіційну позицію Вашингтона. А отже, вона здатна змінити розстановку сил ще до того, як нова команда отримає законні повноваження.
Класичний приклад – 2008 рік. Барак Обама після перемоги на виборах прямо говорив, що президент у країні один. Ту саму формулу згадували і в 2016-му, і в 2020-му.
Що каже закон
Окремого закону, який прямо забороняє обраному президенту телефонувати іноземним лідерам, у США немає. Натомість є кілька норм і актів, які формують рамку.
- Закон Логана 1799 року, він же розділ 18 Зводу законів США, стаття 953. Забороняє приватним громадянам США вести несанкціоновані переговори з іноземними урядами, якщо між ними та США є спір. Норму майже не застосовують на практиці, але вона існує.
- Закон про передачу повноважень 1963 року. Регулює сам перехідний період: фінансування, доступ до відомств, брифінги. Права укладати міжнародні домовленості він майбутній адміністрації не дає.
- Повноваження чинного президента. До інавгурації саме він залишається головою виконавчої влади і контролює дипломатичні канали.
Тому контакти команди Трампа з Путіним до передачі влади формально виглядали б як дії приватних осіб. Від цього Байден і застрахувався, не давши їм паперу з президентським підписом.
Чому відмова мала вагу
Спеціальний лист – річ незвична. Зазвичай контакти перехідних команд із закордоном ідуть через Держдепартамент або Раду національної безпеки і мають ознайомлювальний характер. Жодних домовленостей вони не передбачають.
Підпис чинного президента змінює статус таких розмов. Він перетворює їх із неформальних зустрічей на щось ближче до офіційного каналу. А це вже інша історія – і для Кремля, і для Києва, і для союзників у Європі.
Ось чому відмова підписати лист – не дрібна бюрократична причіпка. Це спроба зберегти контроль над тим, що і як Вашингтон обіцяє Москві в останні тижні перед зміною влади.
Що ще є в мемуарах
Книга охоплює чотири роки президентства Байдена. Серед тем, які він згадує: боротьба з пандемією COVID-19, виведення військ з Афганістану, війна в Україні та події навколо Ізраїлю.
Окремо він зупиняється на рішенні балотуватися на другий термін у 2024 році. А також на обставинах, за яких згодом вийшов із президентських перегонів.
Про угоду Трампа з Путіним він пише як про один з епізодів, де довелося сказати «ні». Спокуса швидкого миру за чужий рахунок, за його версією, була цілком реальною.
Що з цього випливає для України
Для Києва цей епізод важливий із двох причин. Перша: запит на прямі переговори з Москвою існував у команді Трампа ще до інавгурації. Друга: в американській системі є запобіжники, які спрацьовують навіть тоді, коли політична воля цьому не сприяє.
Чи означає це, що угода Трампа з Путіним стала неможливою? Ні. Відмова підписати лист лише відклала розмову до моменту, коли повноваження перейшли до нової адміністрації.
Але навіть відкладена розмова має ціну. Кожен тиждень, який Кремль не міг використати для торгу з новою командою, працював на українську позицію. Принаймні так це описує сам Байден.
І ще одна деталь. Мемуари – це версія подій однієї людини. Офіційного підтвердження, що лист справді існував, немає. Тож читати цей епізод варто як свідчення учасника, а не як документ.
