Уявіть собі: компанія володіє цінним активом – правом видобувати граніт на Коростенському родовищі. Дозвіл діє аж до 2032 року, його реальна вартість – понад 32 мільйони гривень. А потім за лічені місяці цей актив двічі перепродають за копійки, і врешті він осідає у фірми, яку створили за два з половиною місяці до угоди. Саме таку історію розбирав Верховний Суд у справі № 910/11526/24, і фінал її виявився геть не таким, на який розраховували сторони.
Давайте розберемо цю справу детально – вона чудово показує, як працює механізм нікчемного правочину, коли зачіпаються інтереси держави.
Що сталося і чому це важливо
Компанія E.S. Mining Company Limited (Кіпр) володіла контрольним пакетом акцій – 61,68% – Акціонерного товариства «Коростенський Кар’єр». Саме цей кар’єр мав спеціальний дозвіл № 634 на видобування граніту на Коростенському (Стремигородському) родовищі в Житомирській області. Інших дозволів у товариства не було – тобто цей актив, по суті, становив основу всього бізнесу.
Але у травні 2023 року ситуація різко змінилася. Рішенням РНБО, введеним у дію Указом Президента, до кіпрської компанії-акціонера, її єдиного учасника (Smartdixi Limited) та кінцевого бенефіціарного власника – громадянина, який має паспорти і України, і Російської Федерації – застосували санкції. Серед обмежень: блокування активів, заборона торговельних операцій, а також можливість анулювання або зупинення спецдозволів на користування надрами.
Держгеонадра оперативно відреагувала – наказом від 15 червня 2023 року дію спецдозволу № 634 зупинили на п’ять років. А далі почалося найцікавіше.
Два договори за смішні гроші
У квітні 2024 року директор кар’єру Ярмолюк О.М. – без жодного погодження з мажоритарним акціонером – уклав договір купівлі-продажу прав на користування надрами з ТОВ «Новел Пром». Ціна угоди – 1 000 000 гривень. Нагадаю: реальна вартість дозволу, за оцінкою Державного інформаційного геологічного фонду України, становила 32 056 630 гривень. Різниця – у 32 рази.
Кілька штрихів до портрета покупця. Єдиним учасником і керівником ТОВ «Новел Пром» за три дні до підписання договору став громадянин, який раніше притягувався до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство (розфарбував фарбою вхід до магазину, розлив відро фекалій у приміщенні), а також має судимість за кримінальний проступок – стріляв із пістолета «Форт-12Р» у вікно квартири, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння.
Перша спроба переоформити дозвіл на «Новел Пром» провалилася: Держгеонадра відмовила, виявивши, що кінцеві бенефіціарні власники перебувають під санкціями. Але з другої спроби, у жовтні 2024 року, зміни до спецдозволу таки внесли.
І одразу ж – буквально в той самий день, коли «Новел Пром» отримав новий бланк дозволу, – компанія продала ці права далі. Покупцем стало ТОВ «Коростенська видобувна компанія», створене 7 серпня 2024 року – всього за 75 днів до угоди. Ціна другого договору: 2 100 000 гривень. У 15 разів менше реальної вартості.
Що сказали суди і чому відмовили у позові
Позивач – кіпрська компанія – просив визнати обидва договори недійсними. Він стверджував, що директор кар’єру діяв без згоди акціонера, а сам актив намагалися вивести з-під санкцій.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли несподіваного висновку: у задоволенні позову відмовити, але при цьому визнати обидва договори нікчемними – тобто недійсними в силу закону, без потреби окремого судового рішення про це. І застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України: все отримане сторонами за цими угодами стягнути в дохід держави.
Сам спецдозвіл конфіскували. З «Новел Прому» стягнули 2 100 000 гривень, з кар’єру – 1 000 000 гривень. Схема, яка мала на меті обійти санкції, закінчилася повною втратою активу.
Верховний Суд із таким підходом погодився. І ось чому.
Чому правочин визнали нікчемним: логіка статті 228 ЦК України
Стаття 228 Цивільного кодексу України – це особливий інструмент. Вона говорить: правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. А що таке «публічний порядок»? Це не просто будь-яке порушення закону. Йдеться про фундаментальні цінності – основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки.
Користування надрами в Україні – це не просто бізнес. Надра належать Українському народу, це прописано в Конституції та Кодексі України про надра. Коли держава через санкції блокує активи особи, яка через ланцюжок компаній контролює користувача надр, продаж такого активу в обхід санкцій – це не просто «негарний вчинок». Це посягання на публічний порядок.
Верховний Суд спеціально підкреслив: умисел сторін тут має значення. І він був встановлений. Ланцюжок із двох блискавичних продажів, занижена в десятки разів ціна, фіктивний характер першого покупця (який навіть не використовував дозвіл у господарській діяльності), створення кінцевого набувача незадовго до угоди – усе це свідчить про свідому мету: вивести актив із-під санкцій.
Ключовий момент: суд може діяти сам
Є ще один важливий нюанс, який варто знати. Зазвичай наслідки недійсності правочину застосовуються за позовом зацікавленої особи. Але для нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок, закон робить виняток. Абзац другий частини п’ятої статті 216 ЦК України дозволяє суду з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності.
Інакше кажучи, навіть якщо позивач просив іншого – суд, побачивши, що договір порушує публічний порядок, може самостійно конфіскувати отримане за ним у дохід держави. Саме це і сталося в нашій справі. Компанія-позивач хотіла визнати договори недійсними та повернути актив. Натомість актив пішов державі.
До речі, такі санкції – це не компенсаційний механізм, а каральний. Єдина норма в усьому Цивільному кодексі України, яка містить відверто каральні заходи.
Чому акціонер мав право подати позов
Окрема інтрига справи – чи взагалі міг акціонер звертатися до суду. За загальним правилом, учасник товариства не може подавати позов від свого імені, якщо порушено права самого товариства. Це має робити виконавчий орган.
Але тут ситуація виняткова. Через санкції акціонер не міг скликати збори, змінити директора чи вплинути на товариство будь-як інакше. А сам директор – який і вчинив перший продаж – вочевидь не збирався захищати інтереси товариства в суді. Верховний Суд визнав: це той випадок, коли «корпоративну завісу» можна пробити.
Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, який допускає звернення акціонера, коли компанія об’єктивно не може захистити свої права через органи управління – наприклад, через конфлікт інтересів або неможливість скликати збори.
Маневри з банкрутством, які не спрацювали
Не можу оминути й спробу відповідача-3 – «Коростенської видобувної компанії» – передати справу до іншого суду. Після того як компанію залучили відповідачем у Києві, вона змінила місцезнаходження на Дніпро. Там дружній кредитор подав заяву про банкрутство з вимогами на 251 341 гривню – і відповідач одразу ці вимоги визнав.
Розрахунок був простий: якщо відкривають справу про банкрутство, то всі майнові спори щодо боржника мають розглядатися в межах цієї справи. А отже, і спір про спецдозвіл теж.
Верховний Суд оцінив ці маневри як зловживання процесуальними правами. Тричі змінити місцезнаходження за кілька місяців, не повідомити суд про заяву щодо банкрутства під час підготовчого засідання – усе це, за висновком суду, свідчило про спробу штучно змінити підсудність. Тому справу залишили в Києві.
Чому це рішення важливе для бізнесу
Ця постанова Верховного Суду – серйозний сигнал для всіх, хто працює з підсанкційними активами. Спроба обійти санкції через ланцюжок продажів не просто не спрацювала – вона призвела до повної втрати активу. Причому конфіскацію застосував суд за власною ініціативою, навіть попри те, що позивач просив іншого.
Для юристів тут цікаві одразу кілька правових позицій: щодо права підсанкційного акціонера на позов, щодо кваліфікації обходу санкцій як порушення публічного порядку за статтею 228 ЦК України, щодо застосування конфіскаційних наслідків за ініціативою суду. А для власників бізнесу – нагадування, що активи, які потрапили під санкції, не можна просто «тихенько продати». Держава це помітить, і наслідки будуть значно гіршими, ніж саме блокування.
