Уявіть: людина отримує три роки позбавлення волі за ст. 336 Кримінального кодексу України, а згодом Верховний Суд закриває справу. Не через амністію. Не через помилку слідства. А тому, що адміністративний суд скасував рішення військово-лікарської комісії.
Саме така історія сталася у травні 2026 року, коли колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянула касаційну скаргу захисника засудженого. І ця справа – не просто окремий випадок, а важливий орієнтир для всіх, хто стикається з подібними обставинами. Давайте розберемося, що ж сталося і чому це рішення має значення.
У чому суть справи
Крюківський районний суд міста Кременчука ще у жовтні 2024 року визнав чоловіка винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Йому призначили покарання – три роки позбавлення волі.
За версією обвинувачення, все виглядало так. Військовозобов’язаний, який перебував на обліку в територіальному центрі комплектування, 19 лютого 2024 року пройшов військово-лікарську комісію. ВЛК визнала його придатним до служби. Того ж дня, у присутності свідків, чоловік відмовився від отримання повістки – документа з вимогою з’явитися 26 лютого для відправки у військову частину. І, власне, не прибув. Про причини неявки ТЦК не повідомив.
На перший погляд – класична ситуація. Але далі починається найцікавіше.
Чому апеляція не допомогла
Сторона захисту оскаржила вирок. Полтавський апеляційний суд у вересні 2025 року переглянув справу – і залишив рішення першої інстанції без змін.
Апеляційний суд міркував так: скасування адміністративним судом постанови ВЛК не має вирішального значення. Мовляв, та постанова з’явилася пізніше, ніж події 19 лютого 2024 року. А сама незгода з рішенням комісії не звільняла від обов’язку отримати повістку і прибути за викликом.
Звучить логічно, правда ж? Але тут важливий момент, який апеляційний суд, на думку Верховного Суду, просто не помітив.
Що пропустив апеляційний суд
Річ у тім, що 22 січня 2025 року Полтавський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким скасував постанову військово-лікарської комісії № 6/4463 від 11 березня 2024 року. Постанову, в якій містився висновок про придатність чоловіка до військової служби.
Тут треба зробити паузу й пояснити, чому це важливо. Кримінальна відповідальність за ст. 336 Кримінального кодексу України настає не для будь-кого. Суб’єктом цього злочину може бути лише громадянин, який визнаний придатним до військової служби за станом здоров’я. Це прямо випливає з положень статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – мобілізації підлягають чоловіки віком від 18 до 60 років, які саме придатні до служби.
І ось тут – ключове. Адміністративний суд скасував постанову ВЛК, бо під час медичного обстеження були порушені вимоги «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони № 402 від 14 серпня 2008 року. Рішення набрало законної сили.
Іншими словами: висновок про придатність до військової служби, на підставі якого чоловіка й направили до військової частини, був визнаний недійсним.
Про преюдицію – простими словами
Кримінальний процесуальний кодекс України містить норму, яка на практиці спрацьовує не так часто, як могла б. Стаття 90 КПК говорить: рішення національного суду, яке набрало законної сили і яким встановлено порушення прав людини, має преюдиціальне значення для суду, котрий вирішує питання про допустимість доказів.
Що це означає? Факти, встановлені одним судом, не треба доводити в іншому. Якщо адміністративний суд визнав постанову ВЛК незаконною – значить, для кримінального суду це вже данина, яку не можна ігнорувати.
Верховний Суд на це й звернув увагу. Колегія суддів зазначила: суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам сторони захисту про преюдиціальне значення адміністративного рішення. А це – істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Коли постанову ВЛК скасовано, особа вже не може вважатися такою, що підлягає мобілізації. Немає придатності до служби – немає суб’єкта злочину. А без суб’єкта злочину немає і складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України.
Що вирішив Верховний Суд
Керуючись статтями 433, 434, 436, 440 та 442 КПК, Верховний Суд касаційну скаргу захисника задовольнив. Вирок Крюківського районного суду та ухвалу Полтавського апеляційного суду скасував. Кримінальне провадження закрив на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК – через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Засудженого звільнили з місця позбавлення волі. Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Чому ця справа важлива не лише для однієї людини
Це рішення – не просто перемога конкретного захисника. Воно окреслює алгоритм дій для тих, хто опинився у схожій ситуації. Якщо ви вважаєте, що ВЛК ухвалила рішення про вашу придатність до військової служби з порушенням процедури – звертайтеся до адміністративного суду. Скасування такої постанови може мати наслідки не лише для вашого облікового статусу, а й для кримінального провадження, якщо таке вже розпочато.
Крім того, позиція Верховного Суду нагадує всім судам нижчих інстанцій: преюдиція – це не порожня формальність. Якщо адміністративний суд встановив порушення прав людини під час медичного обстеження у ТЦК, кримінальний суд зобов’язаний це враховувати. Не може бути так, що в одній юрисдикції постанова ВЛК незаконна, а в іншій – на її підставі людину тримають за ґратами.
Чесно кажучи, у цій справі проявилася системна проблема: органи військового управління не завжди дотримуються процедури медичного огляду. «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» – документ детальний, із чіткими вимогами до обстеження за кожним діагнозом. А на практиці, як бачимо, трапляється, що ці вимоги порушують. І коли таке порушення визнає суд, це тягне за собою ланцюжок правових наслідків аж до закриття кримінального провадження за ст. 336 Кримінального кодексу України.
Верховний Суд у цій постанові фактично нагадав про базовий конституційний принцип: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Відступи від процедури не просто формальність – вони здатні зруйнувати всю конструкцію обвинувачення.
