Європейська комісія запропонувала змінити правила тимчасового захисту для українців призовного віку, і ця новина вже викликала гостру реакцію в Німеччині. Поки в Брюсселі думають, як бути з чоловіками від 23 до 60 років, німецькі політики називають такі плани помилковими, а дехто прямо каже про неприпустимість примусу до військової служби.
Антон Гофрайтер, депутат від партії «Зелених» і голова Комітету з європейських справ Бундестагу, зайняв чітку позицію. «Я відстоюю право на відмову від військової служби за переконаннями», – заявив він в інтерв’ю. Політик переконаний: нікого не можна змушувати брати зброю до рук, якщо це суперечить совісті людини. І це не просто риторика – в Німеччині таке право закріплене в Основному законі (стаття 4 Конституції ФРН гарантує свободу совісті та віросповідання).
Що саме пропонує Єврокомісія
Давайте розберемо суть пропозиції. Європейська комісія хоче подовжити тимчасовий захист для українців до березня 2028 року. На перший погляд, хороша новина: люди, які вже отримали статус, зможуть і далі жити в країнах ЄС легально. Але є нюанс, і досить суттєвий.
Зміни стосуються новоприбулих чоловіків віком від 23 до 60 років – тих, хто за українським законодавством підлягає мобілізації. Саме для цієї категорії автоматичне надання тимчасового захисту хочуть припинити. Іншими словами, якщо чоловік призовного віку тільки зараз приїде до ЄС, він уже не зможе розраховувати на швидке оформлення статусу за спрощеною процедурою.
А от ті, хто оформив документи раніше – залишаються під захистом без жодних обмежень. Тут важливий момент: це не про депортацію, а про зміну правил гри для нових заявників.
Чому це викликало спротив у Німеччині
Позиція Антона Гофрайтера відображає ширшу дискусію, яка точиться в німецькому суспільстві. Право на відмову від військової служби з міркувань совісті (Kriegsdienstverweigerung) – це не абстрактний принцип, а реальний правовий інститут. У Німеччині ще з 1949 року діє норма, за якою ніхто не може бути примушений до військової служби зі зброєю проти своєї волі.
Коли Єврокомісія пропонує відмовляти українцям призовного віку в захисті, німецькі політики бачать тут непрямий примус. Логіка проста: не даємо тобі статус – ти мусиш повертатися додому, де на тебе вже чекає мобілізація. І це, на думку Гофрайтера, суперечить фундаментальним правам людини.
До речі, схожу позицію висловлював і комісар з прав людини Ради Європи Майкл О’Флаєрті. За його словами, станом на березень 2026 року в країнах ЄС перебувало близько 4,3 мільйона українців із тимчасовим захистом. І якщо допомогу різко скоротити, люди повертатимуться не тому, що самі так вирішили, а під тиском фінансових і правових проблем. А це вже межує з порушенням принципу добровільності.
Що стоїть за ініціативою Брюсселя
Коли читаєш про такі пропозиції, виникає природне запитання: чому саме зараз? Справа в тому, що Директива Ради ЄС 2001/55/ЄС, яка регулює тимчасовий захист, спочатку не передбачала такого довгого терміну дії. Її активували для українців у березні 2022 року, і відтоді захист кілька разів продовжували.
Але повномасштабна війна змушує європейських чиновників шукати баланс між гуманітарними зобов’язаннями та політичними реаліями. Україна потребує мобілізаційного ресурсу, і це ні для кого не секрет. Водночас ЄС намагається уникнути ситуації, коли його територія стає місцем уникнення військового обов’язку.
Тут криється головна дилема. З одного боку – суверенне право України захищатися і призивати громадян на службу (стаття 65 Конституції України прямо говорить про обов’язок захисту Вітчизни). З іншого – міжнародні зобов’язання європейських країн щодо права на притулок і заборони примусового повернення.
Правова колізія чи політичний компроміс
Те, що ми бачимо зараз – це спроба знайти компроміс, який би враховував інтереси і Києва, і країн-членів ЄС. Але формулювання «припинення автоматичного надання захисту» звучить як юридична хитрість. Фактично це означає: чоловіки призовного віку більше не підпадають під спрощену процедуру.
Проте це не скасовує можливості подати заяву на отримання статусу біженця за індивідуальною процедурою. Правда, вона значно складніша, довша і не гарантує позитивного рішення. Тобто формально двері не зачинені, але прохід став значно вужчим.
Критика Гофрайтера та інших німецьких політиків – це не просто гуманітарна риторика. За нею стоїть юридична логіка: якщо людина має право на відмову від військової служби за переконаннями (а Конституція Німеччини це гарантує), то держава не повинна створювати умови, які змушують людину від цього права відмовлятися.
Чого чекати далі
Пропозиція Єврокомісії – це поки що лише проєкт. Його мають розглянути країни-члени, і з огляду на реакцію Німеччини, дискусія буде непростою. Позиція Берліна тут має особливу вагу – саме Німеччина прийняла найбільше українців серед усіх країн ЄС.
Окремо варто стежити за позицією Ради Європи. Якщо комісар з прав людини вже висловив занепокоєння, це може вплинути на остаточне рішення. Міжнародне гуманітарне право і принцип невислання (non-refoulement) – це не просто гарні слова, а норми, які обмежують держави в їхніх рішеннях щодо іноземців.
Ситуація нагадує складний пазл, де кожна сторона тягне в свій бік. Україна нагадує про мобілізацію і потребу в людях. Єврокомісія шукає формулу, яка б влаштувала всіх. А німецькі політики нагадують про фундаментальні права, які не можна приносити в жертву політичній доцільності. Чим закінчиться ця історія – покаже час, але вже зрозуміло: легких рішень тут не буде.
