Президент Володимир Зеленський вірить, що процес переговорів з Росією, який загальмував через конфлікт на Близькому Сході, обов’язково відновиться. Про це він заявив на спільній пресконференції з президентом Гондурасу Насрі Асфурою, повідомляє «Європейська правда» з посиланням на «Інтерфакс-Україна».
«Раунди переговорів, я думаю, відновляться. Питання в якому форматі», — сказав він. Глава держави натякнув, що до наступних раундів можуть активно долучитися європейські партнери. Для Києва це принципово: в ідеалі за столом мають сидіти не лише американці, а й представники ЄС.
Чому саме так? Уявіть переговори про мир як складний контракт, де кожна сторона хоче отримати не просто підпис, а реальні гарантії. Україна розраховує на безпекові зобов’язання після завершення війни та на повноцінне членство в Європейському Союзі. Без прямої участі Брюсселя обговорити ці пункти майже неможливо. «Європейці бачать свій трек. Європейці за те, щоб це був спільний трек – американці і європейці. І всі також підтримують трек, який останній ми запропонували», — пояснив президент.
Сам Зеленський схиляється до двосторонніх перемовин, але наполягає, щоб партнери обов’язково були поруч. Прямий діалог із Росією можливий, проте колективний тиск заходу ніхто не відміняв. Він навіть додав, що Москві фактично дають можливість обрати зручний для неї формат. Це тонкий дипломатичний хід: показати гнучкість, не втрачаючи підтримки союзників.
Коли увага світу перемкнулася на іранський напрямок, дипломатичні консультації щодо України не просто призупинилися — вони майже зникли з публічного порядку денного. Апарати радників із нацбезпеки переорієнтувалися на кризове реагування, а телефонні лінії між Вашингтоном, Києвом і Москвою охололи. Це типова історія для великої політики: як тільки десь спалахує новий конфлікт, старі переговорні треки відходять на другий план. Але за лаштунками тиша була оманливою.
Тим часом переговорний процес щодо завершення війни за посередництва США зупинився ще в лютому. Тоді світ відволікла спільна американо-ізраїльська операція проти Ірану. Звістки про вибухи та ескалацію на Близькому Сході на місяці витіснили українську тему з перших шпальт. Дипломатичні канали ніби завмерли — контакти не перервалися, але й проривів ніхто не чекав.
Попри це, Київ не полишав спроб. За лаштунками офіційних заяв тривала робота. Зеленський розповів, що пропонував зустрітися з Владіміром Путіним прямо на саміті G7 у Франції цього тижня. Задум був простий: лідери «Великої сімки» стали б свідками початку діалогу, а медійний ефект підштовхнув би обидві сторони до конкретики. Однак, за словами президента, Росія «не була готова говорити».
Але Київ зробив і письмовий крок. 4 червня український президент надіслав листа очільнику Кремля. У ньому йшлося про особисту двосторонню зустріч для завершення війни. Окремо наголошувалося, що до перемовин необхідно залучити і Європу, і США. Такі письмові демарші рідко дають миттєвий результат, але вони фіксують позицію і створюють формальний привід для наступних контактів. У дипломатії це називають «зберегти м’яч на полі». Якщо через тиждень чи два з’явиться посередник, він уже матиме офіційний документ, на який можна посилатися.
А з посередниками ситуація зрушила. У Кремлі анонсували, що спецпредставники президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер найближчим часом знову приїдуть до Москви. Це ті самі люди, яких називають неофіційними архітекторами кількох гучних угод адміністрації. Їхня поява в російській столиці — це завжди більше, ніж протокольний візит. Швидше за все, вони везуть не просто привітання, а конкретні пропозиції щодо структури майбутніх перемовин. Чи почує їх Кремль — питання відкрите, але сам факт приїзду свідчить, що Вашингтон не хоче лишати переговорний майданчик порожнім.
Чи означає це, що переговорний процес нарешті вийде з тіні? Питання риторичне, однак досвід показує: коли в Москву їдуть одразу два високопоставлені емісари, десь поруч уже стоїть проєкт угоди — або принаймні чернетка нового порядку денного.
Українська сторона уважно стежить за цими сигналами. Усі розуміють: що ширшим буде коло учасників перемовин, то менше шансів на кулуарні домовленості на шкоду Києву. Паралельно європейські дипломати публічно й непублічно дають зрозуміти, що їхній голос має звучати так само гучно, як і голос Вашингтона. Адже йдеться не лише про припинення вогню, а й про те, якою буде архітектура безпеки на континенті після війни.
Сам переговорний процес нагадує збір велетенського пазла, де кожен шматочок — це чийсь інтерес. Києву потрібні гарантії, що історія не повториться. Брюссель хоче стабільності на кордонах. Вашингтон думає про глобальний баланс. А Москва, вочевидь, намагається виторгувати максимум, поки не сяде за стіл. Якщо раунди справді відновляться, учасникам доведеться не просто обмінятися заявами, а почати говорити мовою конкретних зобов’язань.
Наразі головне питання — не коли, а в якому складі зберуться учасники. Якщо Києву вдасться посадити за стіл і американців, і європейців, це означатиме визнання того, що мир в Україні неможливий без врахування інтересів усього трансатлантичного альянсу. Якщо ж формат звузиться до двостороннього каналу між Москвою і Вашингтоном, ризики «великої оборудки» за спиною України зростуть. Тому зараз кожна заява про переговорний процес супроводжується десятками непублічних консультацій із союзниками.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
