Чи можна довести у суді, що людина є «бродягою» – суб’єктом підвищеного злочинного впливу? І чи достатньо для цього самих лише записів розмов, показів свідків та лінгвістичної експертизи? Саме ці питання стали ключовими у справі, яку 2 квітня 2026 року розглянув Верховний Суд. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду залишила без змін обвинувальний вирок щодо чоловіка, засудженого одразу за чотирма статтями Кримінального кодексу України, серед яких – резонансне звинувачення у встановленні та поширенні злочинного впливу.
Що трапилося: чотири злочини в одному вироку
Фігурант справи – раніше неодноразово судимий мешканець Кам’янця-Подільського. Ще у червні 2018 року він отримав 5 років 6 місяців позбавлення волі за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК). Але на цьому історія не завершилася – після звільнення у 2021 році чоловік знову опинився на лаві підсудних.
Цього разу йому інкримінували цілий букет кримінальних правопорушень. По-перше, крадіжку з гаража – у грудні 2021 року обвинувачений віджав пластикові двері гаражного приміщення й виніс звідти автомагнітоли, інструменти, діагностичне обладнання та інше майно на загальну суму понад 50 тисяч гривень. По-друге, у січні 2022 року він демонтував дві передні фари з припаркованого автомобіля Volvo XC 60 – ще мінус 25 тисяч гривень для власника.
Але справжньою «родзинкою» обвинувачення став епізод із незаконним заволодінням автомобілем Toyota Corolla. Як встановив суд, 25 лютого 2022 року обвинувачений вдарив власника авто кулаком в обличчя, після чого дістав із кишені потерпілого ключі від машини, свідоцтво про реєстрацію та посвідчення водія. А згодом просто сів за кермо і поїхав. Вартість автомобіля експертиза оцінила в 137 915 гривень.
Найцікавіше: статус «бродяги» і ст. 255-1 КК
Четвертий епізод – і він найскладніший з точки зору доказування. За даними слідства, ще під час відбування попереднього покарання чоловік здобув авторитет серед засуджених як особа зі статусом суб’єкта злочинного впливу. Після звільнення, за сприяння «смотрящих» за районами Хмельницької області та інших кримінальних «авторитетів», він отримав статус так званого «бродяги».
Що це означає на практиці? Суд встановив, що засуджений виконував конкретні функції: слідкував за дотриманням «злодійських законів» на території міста, збирав і розподіляв кошти до «злодійського общака», забезпечував «грів» – тобто матеріальну підтримку ув’язнених, вирішував конфлікти між особами, причетними до злочинної діяльності.
Кілька красномовних прикладів із матеріалів справи. У червні 2022 року до засудженого звернувся чоловік, у якого виник конфлікт щодо повернення автомобіля. Фігурант організував «стрілку», вирішив питання й отримав за це 300 доларів винагороди. А за тиждень зажадав ще 400 доларів – уже з погрозами фізичної розправи. В іншому випадку він «обклав даниною» місцевого наркоторговця: спочатку 700 доларів, потім ще 10 000 гривень за «дозвіл» на продаж наркотиків у місті. Незгода каралася ударом кулака в голову.
Кам’янець-Подільський міськрайонний суд визнав чоловіка винним за ч. 2 і ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 та ч. 1 ст. 255-1 КК України. Остаточне покарання – 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Хмельницький апеляційний суд залишив вирок без змін.
На чому наполягав захист
Захисник подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Аргументи були різноплановими, але здебільшого зводилися до кількох ліній.
Щодо незаконного заволодіння автомобілем – мовляв, потерпілий сам передав машину в користування, а заяву про злочин написав, щоб уникнути повернення боргу в 2000 доларів. Щодо крадіжок – захист стверджував про відсутність корисливого мотиву і ставив під сумнів допустимість протоколів огляду місця події та обшуків. Мовляв, у протоколах не зазначено серійних номерів фотокамер і носіїв інформації, а деякі слідчі дії провели без ухвал слідчих суддів.
Окремо адвокат зупинився на ст. 255-1 КК. Тут аргументація була майже філософською: чи можна взагалі карати людину за статус, а не за конкретне діяння? Захист наполягав – сам факт наявності у людини певного неформального статусу в злочинній ієрархії не є кримінальним правопорушенням у розумінні ст. 11 КК. До того ж, за логікою сторони захисту, не існує жодних документів, які б підтверджували набуття статусу «бродяги», – а отже, і довести його неможливо.
Яку позицію зайняв Верховний Суд
Касаційний суд відхилив скаргу захисника, і ось чому це рішення варте уваги.
По-перше, щодо процесуальних порушень. Верховний Суд нагадав свою усталену практику: незазначення в протоколі серійного номера фотокамери не робить його недопустимим доказом, якщо сам факт застосування технічного засобу зафіксовано, а учасники слідчої дії не висловлювали зауважень. У протоколах фігурували конкретні моделі – Canon, Panasonic HCV-260, – і цього достатньо для визнання доказів допустимими.
По-друге, і це найважливіше – позиція щодо ст. 255-1 КК. Верховний Суд чітко роз’яснив: кримінальна відповідальність за цією статтею настає не за сам факт наявності статусу, а за конкретні дії – умисне встановлення або поширення злочинного впливу. І ці дії цілком реальні: сприяння злочинній діяльності, її координування, організація розподілу коштів, здобутих злочинним шляхом.
У цій справі такі дії були доведені цілим комплексом доказів. Це і записи телефонних розмов, отримані під час негласних слідчих дій (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж), у яких засуджений роздає вказівки, погрожує, координує збір коштів. Це і лінгвістична семантико-текстуальна експертиза, яка підтвердила імперативний, наказовий характер його висловлювань. Це і психологічна експертиза, яка виявила лідерський стиль комунікації та здатність керувати діями інших осіб. А також прямі свідчення потерпілих, які особисто сплачували йому «данину», побоюючись фізичної розправи.
Окремо Верховний Суд прокоментував тезу захисту про відсутність «документів» на статус. Суди, зазначив Суд, пізнають наявність у особи того чи іншого статусу підвищеного злочинного впливу так само, як і будь-які інші факти об’єктивної дійсності – через дослідження доказів. І те, що в злочинному середовищі не видають посвідчень «бродяги», не означає, що цей статус неможливо встановити в судовому порядку.
Ключове слово тут – сукупність. Жоден окремий доказ не є «чарівною кулею», але разом записи розмов, висновки експертів, показання свідків і потерпілих створюють цілісну картину, яка не залишає розумних сумнівів.
Колегія суддів також звернула увагу на те, що засуджений за ч. 1 ст. 255-1 КК отримав покарання у мінімальній межі – 7 років позбавлення волі. А за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання, остаточне покарання склало 8 років. Апеляційний суд врахував і стан здоров’я обвинуваченого, і наявність на утриманні малолітньої дитини та матері з інвалідністю. Втім, «букет» із чотирьох статей, три попередні судимості та рецидив злочинів не залишили простору для м’якшого вироку.
