Уявіть: ваш батько має інвалідність, потребує постійного догляду, а ви – військовослужбовець, який за законом начебто має право на звільнення з військової служби. Ви подаєте рапорт, збираєте всі документи… і отримуєте відмову. Саме в такій ситуації опинився військовослужбовець Національної гвардії України, і його справа дійшла до Львівського окружного адміністративного суду. Давайте розберемося, що вирішив суд і які практичні уроки з цього можна винести.
Що сталося: суть історії
Позивач проходив службу в одній із військових частин Національної гвардії України на посаді механіка. Його батько – особа з інвалідністю II групи, причому безстроково. У серпні 2025 року лікарсько-консультативна комісія видала висновок за формою 080-4/о: батько не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, він потребує постійного стороннього догляду.
10 жовтня 2025 року військовослужбовець подав рапорт про звільнення з військової служби. Підстава – підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII). Якщо простіше – через сімейні обставини: необхідність постійно доглядати за батьком з інвалідністю.
До рапорту додали чималий пакет документів. Там було все: свідоцтво про народження, висновок ЛКК про потребу батька в догляді, висновок ЛКК про те, що мати не може здійснювати догляд, нотаріально завірена заява брата про небажання доглядати за батьком, документи щодо сина позивача.
І що ж відповіла військова частина? Листом від 10 листопада 2025 року повідомили: подані документи не підтверджують підстав для звільнення. Логіка відповідача була такою – потреба дорослої особи в постійному сторонньому догляді має визначатися виключно медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) або експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування. А висновок ЛКК за формою 080-4/о – це, мовляв, лише підстава для отримання соціальної послуги, а не для звільнення.
Що каже закон
Ключова норма міститься в абзаці тринадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Вона передбачає: військовослужбовець може звільнитися, якщо йому потрібно здійснювати постійний догляд за одним із батьків (або батьків дружини чи чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Але тут важливий нюанс. Однієї інвалідності недостатньо. Закон вимагає дотримання хоча б однієї з двох додаткових умов:
– інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення взагалі відсутні;
– або вони є, однак самі потребують постійного догляду – і це підтверджено висновком МСЕК, ЛКК або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування.
І отут починається найцікавіше.
Головний спір: висновок ЛКК – достатній доказ чи ні?
Військова частина стояла на своєму: висновок ЛКК за формою 080-4/о не підходить. Потрібен виключно документ від МСЕК.
Суд із цим категорично не погодився.
Річ у тім, що Закон №2232-XII прямо називає обидва органи – і МСЕК, і ЛКК – як такі, чиї висновки підтверджують потребу в постійному догляді. Жодної монополії МСЕК у цьому питанні немає. Спираючись на практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23), суд нагадав: ЛКК цілком уповноважена видавати медичні висновки про потребу в постійному сторонньому догляді. Головне – щоб такий висновок відповідав встановленій формі та містив усі необхідні відомості.
Крім того, суд розмежував два поняття, які не варто плутати. «Постійний догляд» – це безперервний догляд, без будь-яких часових обмежень. «Сторонній догляд» – лише вказує на те, хто його надає. Тобто це не одне й те саме. А друга група інвалідності, на відміну від першої, за загальним правилом не передбачає автоматичної потреби в постійному догляді. Через це висновок ЛКК у справі був не просто формальністю, а критично важливим доказом.
А що з іншими родичами?
Другий принциповий момент – наявність інших членів сім’ї, які теоретично могли б доглядати за батьком. У позивача були мати, брат і син. Усі вони – родичі першого чи другого ступеня споріднення.
Позивач намагався закрити це питання документально: висновок ЛКК про те, що мати не може здійснювати догляд, і нотаріальна заява брата про відсутність такого наміру. Але суд звернув увагу на інше. Військова частина під час розгляду рапорту навіть не досліджувала цих обставин. У листі про відмову – жодного слова про те, чи перевірялася можливість інших родичів доглядати за батьком.
Тим часом Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 уже сформулював позицію: «відсутність інших членів сім’ї» означає реальну, фактичну відсутність тих, хто міг би здійснювати постійний догляд. Якщо родич формально є, але об’єктивно не може доглядати – перебуває на військовій службі, в полоні, в місцях позбавлення волі – він вважається відсутнім у розумінні закону. Простий неюридичний висновок: сама лише наявність брата чи сестри в документах ще ні про що не говорить. Треба дивитися на реальну ситуацію.
Що вирішив суд
Львівський окружний адміністративний суд 6 травня 2026 року постановив: позов задовольнити частково. Дії військової частини щодо відмови у звільненні з військової служби визнано протиправними. Суд зобов’язав відповідача повторно розглянути рапорт військовослужбовця – цього разу з урахуванням усіх обставин і висновків, викладених у рішенні. Також на користь позивача стягнуто судовий збір – 605 гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань військової частини.
Кілька важливих речей, які варто взяти до уваги, якщо ви опинилися в подібній ситуації. По-перше, висновок ЛКК – цілком належний доказ потреби в постійному догляді, і військова частина не має права відкидати його лише через те, що папір виданий не МСЕК. По-друге, готуючи рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, заздалегідь подбайте про повну картину щодо всіх родичів: хто з них реально може доглядати, а хто – ні, і чому. Інакше є ризик, що вашу ситуацію просто не розглянуть всебічно. Ну і по-третє – не бійтеся йти до суду, якщо отримали формальну відмову. Як показує ця справа, суди дедалі частіше стають на бік військовослужбовців, коли бачать, що командування підійшло до розгляду рапорту поверхово.
