Звільнення з військової служби за закінченням контракту – це не лазівка і не спроба ухилитися від обов’язку. Це пряма норма закону, яку, на жаль, іноді доводиться відвойовувати в суді. Саме така історія сталася із сержантом, чию справу №260/4100/26 розглянув Закарпатський окружний адміністративний суд 01 жовтня 2026 року.
Давайте розберемо цю ситуацію детально – без зайвого пафосу, але з усіма юридичними нюансами. Бо подібних випадків, чесно кажучи, стає дедалі більше.
Контракт, який «не закінчився»
09 липня 2022 року чоловік підписав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. Посада – головний сержант-командир першого евакуаційного відділення евакуаційного взводу ремонтно-відновлювального батальйону. Строк – три роки: з 09 липня 2022 року по 08 липня 2025 року.
Усе прозоро. Контракт строковий, укладений під час дії воєнного стану, дата завершення чітко визначена. Здавалося б, 08 липня 2025 року настає – і все, контракт припиняється.
Але не тут-то було.
08 липня 2025 року командир військової частини видає наказ №194. Суть: дію контракту продовжено понад встановлений строк на період до оголошення демобілізації. В односторонньому порядку. Без узгодження з військовослужбовцем, без його згоди, без жодного обговорення.
Сержант вирішив діяти інакше. Не писати скарги в стіл, не чекати місяцями, а звернутися до суду за захистом свого права. І, як показав результат, – не даремно.
Рапорт, який не погодили: дві спроби
17 квітня 2026 року він подав рапорт про звільнення. Підстава – підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Тобто звільнення через закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Перша реакція командування – формальна відмова. Мовляв, до рапорту не додано копії контракту. Парадокс у тому, що сама ж військова частина ще 23 квітня 2026 року надала цю копію на адвокатський запит представника сержанта. Але для рапорту – «не вистачає документа».
Коли недоліки усунули й рапорт подали повторно, командування надіслало повідомлення №5853/кп від 31 липня 2026 року. Аргументи звелися до такого:
– контракт уже продовжено наказом до демобілізації;
– сержант не повідомив про бажання звільнитися за три місяці до завершення контракту, як того вимагав пункт 4 самого контракту;
– станом на 09 липня 2025 року жодних рапортів від нього не надходило.
Виглядає як залізна логіка. Але суд побачив те, чого не помітило (чи не захотіло помітити) командування.
Що насправді написано в законі
Ключовий документ у цій справі – Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII. Саме він зазнав важливих змін у травні 2024 року. І саме тоді з’явилася норма, яка стала предметом суперечки.
Підпункт «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII каже чітко: контракт припиняється, а військовослужбовець звільняється у зв’язку з закінченням строку служби – якщо він не висловив бажання продовжувати службу і якщо контракт укладався під час воєнного стану.
Три прості умови. І всі три у справі сержанта збіглися: контракт підписано в липні 2022 року (воєнний стан діяв), строк сплив, продовжувати службу чоловік не хотів.
Але ж є норма про автоматичне продовження контрактів під час війни? Так, є. Вона міститься в частині 8 статті 23 того ж Закону №2232-XII. І вона справді каже, що для контрактників дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Проте – далі йде застереження: «крім випадків, визначених пунктом 3 частини п’ятої статті 26 цього Закону». А підпункт «ж» – це один із таких випадків. Іншими словами, закон сам передбачив виняток із загального правила. Виняток, який дає право на звільнення з військової служби за закінченням контракту.
Суд також звернув увагу на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Пункт 34 цього Положення каже, що контракт припиняється в день закінчення його строку. А пункт 35 уточнює: в особливий період контракт розривається, а військовослужбовець звільняється на підставах, передбачених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII.
Тобто все сходиться. І закон, і підзаконний акт кажуть одне й те саме.
Чому аргументи командування не спрацювали
Найцікавіше – це посилання відповідача на пункт 4 контракту. Там справді було написано, що сторони зобов’язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повідомити одна одну про бажання чи небажання укладати новий контракт.
Але суд цей аргумент не прийняв. І ось чому. Право на звільнення з військової служби за закінченням контракту випливає безпосередньо із закону, а не з договору. Закон №2232-XII не ставить реалізацію цього права в залежність від дотримання будь-яких строків попередження. Пріоритет завжди має закон, а не умови контракту.
Крім того, суд застосував принцип дії закону в часі. Правовідносини триваючі – отже, застосовується редакція, чинна на момент розгляду рапорту. Станом на червень 2026 року підпункт «ж» уже працював. І сержант мав право ним скористатися.
Ще один показовий момент: відповідач так і не довів, що військовослужбовець колись висловлював бажання укласти новий контракт. Жодних документів. Жодних узгоджень. Усе зробили без нього – і це, м’яко кажучи, не узгоджується з принципом добровільності військової служби за контрактом.
Що вирішив суд
01 жовтня 2026 року Закарпатський окружний адміністративний суд постановив:
– визнати відмову військової частини у звільненні протиправною;
– скасувати наказ про продовження контракту від 08 липня 2025 року;
– зобов’язати військову частину звільнити сержанта на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Суд прямо вказав: закінчення строку контракту є безумовною підставою для звільнення. Як тільки цей юридичний факт настав – у військовослужбовця виникло право, а у командування – обов’язок його реалізувати.
Кстати, суд послався на практику Верховного Суду. У постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 та у постанові від 19 вересня 2024 року у справі №120/10413/22 Верховний Суд роз’яснив, що нове нормативне регулювання застосовується до триваючих правовідносин з дня набрання чинності відповідним актом. А суди оцінюють законність рішень органів влади виключно за тим законодавством, яке діяло на момент прийняття цих рішень.
Ця справа – гарний приклад того, що навіть у період воєнного стану закон залишається законом. Командування не може на власний розсуд ігнорувати чітко прописані підстави для звільнення, прикриваючись загальними нормами про продовження контрактів. Якщо ваша ситуація схожа – контракт укладено під час війни, строк вийшов, а бажання служити далі немає – ви маєте право на звільнення з військової служби за закінченням контракту. І судова практика це підтверджує.
