Коли президент США Дональд Трамп минулого тижня відмовив Україні у наданні кількох сотень ракет-перехоплювачів для систем Patriot, це викликало не лише політичний резонанс. Відмова у наданні ракет Patriot має цілком конкретне юридичне підґрунтя, яке варто розібрати без зайвих емоцій. Володимир Зеленський просив додаткові боєприпаси під час зустрічі в Овальному кабінеті, але Трамп послався на дефіцит запасів і потребу захищати американські активи на Близькому Сході. Давайте подивимось, як ця ситуація виглядає крізь призму законів і міжнародних зобов’язань.
Почнемо з простого: чи має американський президент право одноосібно вирішувати, кому передавати зброю? Так, має, але в межах, окреслених Конгресом. Будь-яка передача військового обладнання регулюється Законом про контроль над експортом озброєнь (Arms Export Control Act). У ньому закладено механізм, за якого президент може санкціонувати передачу надлишкового оборонного майна або надавати допомогу через програми на кшталт Foreign Military Financing. Тут важливий момент: якщо йдеться про значні обсяги, потрібне погодження з комітетами Конгресу. Але на практиці запит на кілька сотень ракет часто проходить як оперативне рішення виконавчої влади.
Крім того, є ще одне обмеження — спроможність збройних сил США. Президент не може віддати озброєння, якщо це зашкодить національній безпеці. Трамп прямо заявив про дефіцит запасів і пріоритет захисту американських об’єктів на Близькому Сході та в Перській затоці під час війни з Іраном. Тут спрацьовує стаття 123 Закону про національну безпеку (National Security Act), яка зобов’язує президента враховувати “потреби національної оборони” перед тим, як надавати допомогу іншим державам. Тож, якщо Пентагон підтверджує, що вільних ракет немає, формально відмова у наданні ракет Patriot є цілком легітимною.
А як щодо міжнародних зобов’язань? Україна часто апелює до Будапештського меморандуму 1994 року. Але в ньому зафіксовано лише зобов’язання поважати територіальну цілісність і не застосовувати силу. Жодних прямих гарантій постачання зброї там немає. Крім того, Меморандум не є міжнародним договором у сенсі статті 102 Статуту ООН. Це політичний документ, який не створює юридично обов’язкових зобов’язань щодо військової допомоги. Тому коли звучать звинувачення в порушенні зобов’язань, юристи лише розводять руками.
Інша справа — право на самооборону, закріплене в статті 51 Статуту ООН. Україна має повне право просити зброю для захисту від агресії. Але обов’язок інших держав надавати її виникає лише тоді, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання через двосторонні договори. Угода про безпекову співпрацю між США та Україною від 2023 року дійсно передбачає підтримку, але вона сформульована як “політичне зобов’язання”, а не як жорсткий контракт із конкретними цифрами. Тобто вона створює рамку, а не гарантує кожну партію ракет.
Коли ж відмова у наданні ракет Patriot мотивується дефіцитом, це не просто відмовка. У США існує процедура визначення критичних запасів озброєнь, яка регулюється Кодексом США (Title 10). Міністр оборони має підтвердити, що передача не зашкодить боєготовності американських військ. Якщо ж у Пентагоні кажуть, що ракети потрібні для захисту баз у Катарі, Бахрейні чи ОАЕ, то відмова виглядає не лише політично, а й юридично обґрунтованою. До речі, будь-який конгресмен може зажадати від адміністрації пояснень, чому запаси вважаються недостатніми. І такі запити вже траплялися, наприклад, у справі щодо постачання ракет Stinger.
Куди цікавіше глянути на внутрішні судові прецеденти. У 2023 році організація “Center for Constitutional Rights” подала позов проти адміністрації Байдена, вимагаючи визнати незаконною бездіяльність у наданні допомоги Україні. Суд залишив позов без розгляду, пославшись на політичну доктрину — суди не втручаються в зовнішньополітичні рішення. Тож, якщо хтось захоче оскаржити і відмову Трампа, йому доведеться подолати той самий бар’єр. Американські суди неохоче беруться за справи, де позивач намагається змусити президента передати зброю.
Але є нюанс. Якщо б відмова була вмотивована, скажімо, особистою неприязню чи бажанням отримати політичну вигоду, а не дефіцитом запасів, це могло б підпадати під дію Закону про адміністративну процедуру (Administrative Procedure Act). Тоді зацікавлена сторона могла б доводити, що рішення було свавільним і примхливим. Для цього потрібно мати докази, що ракети насправді були, а їх не дали з інших міркувань. Поки що таких доказів немає, і публічна заява про дефіцит слугує вагомим аргументом на захист.
Не забуваймо і про Ленд-ліз. Закон про ленд-ліз для України, ухвалений у 2022 році, дійсно спростив процедури передачі. Але він не зобов’язує президента надавати конкретні види озброєнь. Радше він усуває зайву бюрократію, якщо рішення про передачу вже ухвалене. Тут ситуація зворотна: рішення не ухвалене, і ленд-ліз тут ні до чого. Відмова у наданні ракет Patriot не суперечить цьому закону, бо він ніколи не гарантував автоматичного постачання.
Окремо варто згадати про право Європейського Союзу та НАТО. Хоча США є членом НАТО, стаття 5 Вашингтонського договору не вимагає від союзників озброювати треті країни. Допомога Україні здійснюється на основі двосторонніх домовленостей. А Брюссель не має повноважень змусити Вашингтон передати ракети. Тому юридичний простір для маневру тут дуже обмежений.
Крім того, існує цікава колізія з національним законодавством про бюджет. Конгрес виділив кошти на допомогу Україні, але в бюджетних актах часто зазначається, що адміністрація має право витрачати їх “за умови наявності ресурсів”. Якщо ресурсу немає, гроші можуть бути перенаправлені на інші цілі. Трамп, посилаючись на дефіцит, по суті сигналізує, що ресурсна умова не виконана. Це може стати предметом перевірки Рахункової палати США (GAO), яка має право оцінювати, чи справді запаси були недостатніми.
Що ж це означає для України? З юридичної точки зору, відмова у наданні ракет Patriot не відкриває шляху до міжнародного суду. Україна могла б спробувати звернутися до Міжнародного суду ООН, але для цього потрібно довести порушення конкретного договору. Поки що жоден договір не гарантує постачання певної кількості ракет. Тому вся надія на дипломатію та на те, що з часом пріоритети США зміняться.
Коли ви чуєте про відмову у наданні ракет Patriot, не варто шукати в цьому зловмисний умисел чи зраду. Часто за цим стоять банальні процедури, які прописані в американських законах. І хоча емоційно це сприймається болісно, юридично тут усе досить прозоро.
