Уявіть собі: ніч, ви у власній квартирі разом із дружиною та малими дітьми. За дверима – ваш знайомий, який щойно бився з вами, а тепер трощить дверне віконце табуретом і кричить. У вас є зброя. Ви стріляєте. Необхідна оборона це чи вбивство? Саме це запитання стало центральним у справі № 354/924/23, яку нещодавно розглядав Верховний Суд. І відповідь виявилася значно складнішою, ніж може здатися на перший погляд.
Що сталося тієї ночі
15 січня 2023 року, близько другої ночі. Компанія зібралася в квартирі ОСОБА_9 – святкували день народження його дружини. Серед гостей був і ОСОБА_11, друг дитинства господаря. Усе йшло добре, поки між ними не спалахнув конфлікт.
Словесна перепалка швидко переросла в бійку просто в коридорі квартири. Свідок ОСОБА_12, який був поруч, схопив ОСОБА_11 і витягнув його назовні – у загальний коридор. ОСОБА_9 зачинив вхідні двері на ключ. Усередині залишилися він, дружина та малолітні діти.
Але на цьому нічого не закінчилося. ОСОБА_11, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, почав голосно стукати у двері, кричати, вимагати віддати його речі – телефон і взуття, які залишилися в квартирі. Кульмінацією став удар табуретом по дверях, від якого розбилося декоративне віконце. І тоді пролунав постріл.
ОСОБА_9 узяв у спальні обрізаний карабін, підійшов до дверей і через розбитий скляний отвір вистрілив у бік товариша. Куля влучила у верхню ліву частину грудної клітки. Потерпілий помер у кареті швидкої.
Що вирішили суди
Яремчанський міський суд визнав ОСОБА_9 винним за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) – 8 років позбавлення волі, і ч. 1 ст. 263 (незаконне зберігання зброї) – 5 років. За сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначили 8 років.
Утім, апеляційний суд поглянув на ситуацію інакше. Він дійшов висновку, що ОСОБА_9 перебував у стані необхідної оборони. Вирок у частині умисного вбивства скасували, а провадження закрили. Залишилося лише покарання за незаконне зберігання зброї – 5 років позбавлення волі.
І ось тут починається найцікавіше. Верховний Суд, куди з касаційними скаргами звернулися і прокурор, і представник потерпілої, і захисник, визнав висновки апеляції передчасними.
У чому помилився апеляційний суд
Колегія суддів Касаційного кримінального суду звернула увагу на кілька принципових моментів, які апеляція просто не дослідила належним чином.
По-перше, сам факт перебування потерпілого у стані алкогольного сп’яніння ще не означає, що інші особи автоматично опиняються в стані необхідної оборони. Це лише одна з обставин, яку слід оцінювати в комплексі з іншими.
По-друге – і це, мабуть, найважливіше – апеляційний суд не з’ясував, чи могла взагалі існувати реальна загроза насильницького вторгнення. Двері були броньовані, зачинені зсередини на ключ. Чи міг ОСОБА_11 через розбите віконце – до того ж оздоблене декоративною ковкою – відчинити двері й проникнути всередину? Це питання залишилося без відповіді.
По-третє, суд не оцінив, скільки часу минуло з моменту виклику поліції та звернення до родичів потерпілого з проханням його заспокоїти. Чи були ці заходи вичерпними? Чи міг засуджений зачекати на їхній результат замість того, щоб хапатися за зброю?
Крім того, Верховний Суд наголосив: потрібно дослідити, чому постріл узагалі був здійснений у напрямку потерпілого. Адже двері залишалися зачиненими, віконце мало розмір 98 на 16 сантиметрів – не такий вже й великий отвір для прицільного пострілу.
Не менш важливою є поведінка ОСОБА_9 після пострілу. Замість того щоб викликати швидку чи спробувати надати допомогу, він заховав зброю і ліг спати. Це теж має значення для оцінки всієї ситуації.
І нарешті – свідок ОСОБА_12 стверджував, що потерпілий був без верхнього одягу та взуття, а тому стукав і вимагав повернути його речі. Чи можна це розцінювати як насильницьке вторгнення в житло? Питання відкрите.
Чому зброю все одно доведеться «відсидіти»
Окремо Верховний Суд розглянув касаційну скаргу захисника в частині засудження за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України. Захисник намагався довести, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, що кількість патронів викликає сумніви, а мотив зберігання зброї не конкретизовано.
Суд ці доводи відхилив. Факт зберігання зброї без дозволу визнав сам засуджений. А мотив чи мета для кваліфікації за ч. 1 ст. 263 КК кримінально-правового значення не мають. Достатньо самого факту незаконного зберігання.
Колегія також зазначила: відеофіксація під час огляду місця події – це право слідчого, а не обов’язок. І те, що відеозапис почався після складання протоколу, не робить його недопустимим. До того ж поняті підтвердили, що протокол їм зачитували і вони власноручно підписали кожен аркуш.
Щодо протоколу затримання – його склали о 08:50, тоді як фактичне затримання відбулося о 07:30. Верховний Суд не побачив тут порушень: строк відбування покарання рахують із 15 січня 2023 року, тобто з дня фактичного затримання.
Що далі
Верховний Суд скасував ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд. Тепер апеляції доведеться відповісти на всі ті запитання, які залишилися без належної оцінки.
Передусім – чи дійсно мав місце стан необхідної оборони, коли засуджений стріляв через зачинені броньовані двері у свого друга дитинства. Бо одна справа – захищати себе і родину від реального нападу, й зовсім інша – вистрілити в людину, яка, можливо, просто хотіла забрати свої речі.
Рішення Верховного Суду – це не відповідь на питання «винен чи ні». Це вказівка розібратися ретельніше, не робити поспішних висновків і оцінити кожен доказ у загальній картині подій. Адже межа між самозахистом і злочином іноді тонша за дверне віконце.
