Бездіяльність державного виконавця здатна перетворити довгоочікувану перемогу в суді на папірець без жодної сили. Ви виграли справу, отримали виконавчий лист – а далі тиша. Жодних дій, жодного руху. Що робити? Бігти до суду зі скаргою? Так, але тут є один нюанс, який нещодавно розставив на місця Верховний Суд.
Історія, про яку піде мова, – майже детектив. Людина роками судилася за право отримати машиномісце у критому паркінгу. Пройшла всі інстанції. Верховний Суд у жовтні 2019 року сказав своє остаточне слово: ПрАТ «АБС-УКР» зобов’язане забезпечити позивача машиномісцем і передати його у власність. Крапка.
Але радість від перемоги швидко згасла. Виконавче провадження відкрили ще у грудні 2019 року. Боржника оштрафували за невиконання. Минали місяці, потім роки – а машиномісця як не було, так і немає.
Що саме зробив позивач?
У травні 2023 року він подав до суду скаргу. Не просто поскаржився на те, що виконавець нічого не робить. А сформулював вимогу конкретно: зобов’язати державного виконавця виконати постанову Верховного Суду.
Звучить логічно, правда ж? Якщо виконавець не діє – хай суд його зобов’яже. Але суди першої та апеляційної інстанцій сказали «ні». І Верховний Суд з ними погодився.
Чому так? Давайте розбиратися.
Що не так із вимогою «зобов’язати виконавця виконати рішення суду»
Тут криється юридичний парадокс, який не одразу помітний нефахівцю. Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» вже зобов’язує виконавця вживати всіх передбачених законом заходів для примусового виконання рішень. Тобто він і без додаткового судового рішення мусить працювати: неупереджено, ефективно, своєчасно.
І от ви приходите до суду й кажете: «Зобов’яжіть його робити те, що він і так зобов’язаний робити за законом». Суд розводить руками – яким чином можна зобов’язати людину виконувати норму, яка вже є для неї обов’язковою? Це однаково що просити суд видати окреме рішення, яке зобов’язує водіїв зупинятися на червоне світло.
Апеляційний суд у цій справі так і написав: вимога заявника фактично зводиться до прохання зобов’язати виконавця виконувати ті функції, які він і покликаний здійснювати на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Для цього не потрібне окреме судове рішення.
Як правильно скаржитися на бездіяльність
Тепер найважливіше. Сказане вище не означає, що скаржитися на бездіяльність державного виконавця взагалі не можна. Ще й як можна. Але форма має бути іншою.
Цивільний процесуальний кодекс України у статті 447 прямо каже: сторона виконавчого провадження має право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю виконавця порушено її права.
А далі – стаття 451 Цивільного процесуального кодексу України пояснює, що саме робить суд: визнає оскаржувану бездіяльність неправомірною і зобов’язує усунути конкретне порушення. Не просто «виконайте рішення взагалі», а – «ви не зробили ось цю конкретну дію, хоча мусили, тож зробіть її».
Різниця тонка, але принципова. Замість загальної вимоги «змусьте його працювати» треба вказувати, яку саме дію, передбачену законом, виконавець не вчинив. Наприклад: не наклав арешт на майно боржника, не оголосив розшук, не звернувся до суду за роз’ясненням порядку виконання.
Крім того, заявник має довести, що він справді звертався до виконавця з відповідними клопотаннями. Якщо ви просто мовчки чекали, а потім пішли до суду – суд може відмовити через недоведеність факту бездіяльності.
Що ще важливо: сам Верховний Суд нагадав про механізм, передбачений частиною третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо рішення не може бути виконане без участі боржника і той повторно його не виконує – виконавець надсилає повідомлення про кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування та закриває виконавче провадження.
Це не капітуляція. Це спосіб перевести справу в іншу площину – кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення. Але для цього виконавець має активно діяти, а не імітувати роботу.
Кілька практичних порад
По-перше, завжди фіксуйте свої звернення до виконавця. Письмові клопотання з відміткою про отримання – ваш головний доказ у разі судового оскарження.
По-друге, формулюйте вимоги до суду конкретно. Не «зобов’язати виконати рішення», а «визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невчинення конкретної дії X та зобов’язати її вчинити». Тут кожне слово має значення.
По-третє, пам’ятайте про статтю 18 Закону України «Про виконавче провадження» – вона ваш союзник. У ній перераховано обов’язки виконавця. Якщо бачите, що якийсь із пунктів «кульгає» – це готова підстава для скарги.
І останнє. Судовий контроль за виконанням судових рішень – це не фікція. Це реальний інструмент, який працює, якщо ним правильно користуватися. Верховний Суд у цій справі не сказав, що скаржитися марно. Він сказав: скаржтеся правильно. Не просіть суд дублювати те, що вже записано в законі. Вимагайте конкретного усунення конкретного порушення.
Історія з машиномісцем, до речі, ще не закінчена. Виконавче провадження триває. Але тепер зрозуміло, що простим «зобов’яжіть його працювати» справа не вирішується. Потрібна точкова, хірургічна робота з оскарження кожного конкретного прояву бездіяльності державного виконавця – і тоді шанси на реальне виконання судового рішення суттєво зростають.
