Уявіть ситуацію: банк виграв суд, отримав рішення про стягнення боргу, але з роками втратив можливість його примусово виконати – просто пропустив строк. І ось він знову йде до суду й просить стягнути з боржника 3 % річних на ту саму суму, яку вже неможливо отримати через виконавчу службу. Чи справедливо це? Саме таке питання довелося розв’язувати Великій Палаті Верховного Суду, і її відповідь здатна здивувати навіть досвідчених юристів.
Давайте розберемо цю історію докладно й без зайвого юридичного туману.
З чого все почалося
У серпні 2008 року банк «Укргазбанк» видав позичальниці кредит – 132 000 доларів США під 13,8 % річних. Строк повернення – аж до серпня 2038 року. Але щось пішло не так: боржниця перестала платити, і вже у 2011 році суд достроково стягнув із неї всю заборгованість – понад 153 тисячі доларів тіла кредиту й відсотків, а також пеню та штраф.
Здавалося б, справедливість відновлено. Та рішення суду залишилося невиконаним.
Кілька разів виконавчий лист пред’являли до виконання, виконавче провадження то відкривали, то закривали, документ повертали стягувачу. У квітні 2016 року державний виконавець узагалі відмовив у відкритті провадження – і з того часу лист на виконанні більше не перебував.
Строк сплив – і це виявилося фатальним
Тут важливий момент: у виконавчого документа є строк пред’явлення до виконання. Не можна тримати боржника під дамокловим мечем вічно. Закон встановлює чіткі часові межі, після спливу яких примусове стягнення стає неможливим.
Банк схаменувся аж у червні 2022 року – подав заяву про поновлення пропущеного строку та видачу дубліката виконавчого листа. І отримав відмову. Суд визнав: строк минув, поважних причин для його поновлення немає. Рішення набрало законної сили.
І тоді банк обрав іншу стратегію. У січні 2023 року він подав новий позов – про стягнення 3 % річних, нарахованих на суму того самого невиконаного боргу. За період із березня 2017 по лютий 2022 року набігло майже 22 781 долар США.
Простими словами: що таке 3 % річних і чому це взагалі спірно
Коли боржник прострочує грошове зобов’язання, кредитор має право вимагати не лише сам борг, а й компенсацію – три проценти річних від простроченої суми. Це передбачено частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Механізм не штрафний, а компенсаційний: мовляв, раз ти не віддаєш гроші вчасно, то заплати трохи більше.
Але ця норма працює для «живого» зобов’язання – такого, яке можна захистити в суді й виконати примусово. А якщо примусове виконання стало неможливим? Чи зберігається право на 3 % річних тоді?
Саме це й вирішувала Велика Палата.
Натуральне зобов’язання – термін, який варто запам’ятати
Ключове поняття, навколо якого розгорнулася дискусія – натуральне зобов’язання. Це такий борг, який формально існує, але його не можна стягнути через суд чи виконавчу службу. Якщо боржник добровільно заплатить – чудово, це не вважатиметься безпідставно набутим майном. Але примусити його – вже ні.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку: оскільки строк пред’явлення виконавчого листа сплив, а суд відмовив у його поновленні, то основна вимога банку втратила примусовий захист. Між сторонами виникло саме натуральне зобов’язання. А до нього правила статті 625 ЦК України не застосовуються.
Банк із цим категорично не погодився. Його аргумент: зобов’язання не припинилося, адже судове рішення є, борг нікуди не зник. І взагалі, наявність чи відсутність виконавчого провадження – не підстава для відмови у стягненні 3 % річних. Тим більше, що подібні позови раніше задовольнялися.
І справді, в практиці Верховного Суду існували протилежні підходи. Касаційний цивільний суд у кількох справах ставав на бік кредитора: мовляв, раз рішення суду про стягнення боргу є, то зобов’язання не натуральне, а цілком собі «живе», тому 3 % річних нараховувати можна. І байдуже, що виконавчий лист уже не пред’явити.
Касаційний господарський суд, навпаки, вважав, що за таких обставин грошове зобов’язання, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України, відсутнє.
Що сказала Велика Палата
Велика Палата Верховного Суду розставила крапки над «і». Її позиція – виважена й чітка.
По-перше, саме по собі судове рішення про стягнення боргу не припиняє зобов’язання і не змінює його природи. Це підтверджено й раніше. Але є нюанс.
По-друге, можливість примусового стягнення вичерпується після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання. Якщо суд відмовив у поновленні цього строку – право на примусове виконання втрачено остаточно. Держава більше не забезпечує реалізацію рішення через виконавчу службу.
По-третє, за таких умов зобов’язання хоч і не припиняється у матеріально-правовому сенсі (боржник може заплатити добровільно), але вимоги за ним позбавлені примусового захисту. І до них уже не можна застосовувати правила частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Інакше кажучи, 3 % річних – це акцесорна, додаткова вимога. Вона йде слідом за основною. Якщо основну вимогу вже не можна реалізувати примусово, то й додаткова втрачає сенс.
Чому це важливо для всіх
Рішення Великої Палати – це не просто перемога боржника в окремому спорі. Це принципова позиція, яка захищає правову визначеність.
Уявіть собі інший підхід: кредитор роками не пред’являє виконавчий лист, строк спливає, примусове стягнення стає неможливим – але він щоразу подає новий позов про 3 % річних. І так до нескінченності. Боржник опиняється в пастці: основний борг із нього вже не стягнути, але відсотки капають і капають.
Суд наголосив: сплив строків пред’явлення виконавчого листа – це законне право боржника уникнути відповідальності після певного періоду. Ці строки забезпечують стабільність, остаточність і не дають кредитору зловживати своїм становищем.
Крім того, кредитор – не пасивний спостерігач. Саме він має дбати про вчасне пред’явлення виконавчого документа, цікавитися ходом провадження, проявляти розумну старанність. Якщо ж він роками бездіяв, то наслідки цієї бездіяльності лягають саме на нього.
Що в підсумку
Велика Палата залишила касаційну скаргу «Укргазбанку» без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін. 3 % річних стягнути не вийшло.
Водночас суд відступив від попередніх висновків Касаційного цивільного суду, які дозволяли кредиторам нараховувати відсотки за частиною другою статті 625 ЦК України навіть після втрати можливості примусового виконання. Тепер практика єдина та зрозуміла.
Кредиторам варто пам’ятати: виграти суд – це лише половина справи. Якщо не подбати про своєчасне виконання рішення, можна втратити не лише основний борг, а й будь-які додаткові нарахування. Адже якщо вимога більше не захищена примусом, то й 3 % річних на неї – уже не більше ніж математична вправа без юридичного змісту.
