Війна Путіна проти України, схоже, входить у фазу, де Москві доведеться ухвалювати дуже непрості рішення. Ціна агресії стрімко зростає – і йдеться не лише про гроші, а про дедалі відчутніший тиск на всю російську систему. Марк Урбан, оглядач The Sunday Times, присвятив цій темі розлогий аналіз, поставивши ключове запитання: чи справді Україна починає переломлювати хід війни та чи можлива ескалація зі сторони Росії?
Відповідь, схоже, вже формується на полі бою та в тилу – причому по обидва боки фронту.
Що кажуть експерти про «точку неповернення»
Кілька європейських урядів, за даними Урбана, поділяють думку: війна Путіна проти України наближається до вирішального моменту. Одне з найвагоміших свідчень – доповідь Найджела Гулд-Девіса, старшого наукового співробітника Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS). Його висновок звучить майже як ультиматум самій Москві: витрати стають надмірними.
Гулд-Девіс формулює дилему гранично чітко. Кремлю незабаром доведеться обирати між двома сценаріями – або радикально посилити вимоги до російської економіки та населення, або скоротити власні військові цілі. Іншого шляху, на думку аналітика, просто не залишається.
Звісно, скептиків вистачає. Мало хто вірить у швидку поразку Путіна. Але є дедалі виразніше відчуття, що ефективніші операції України разом із підтримкою європейців підводять війну до тієї межі, за якою Москва зіткнеться з украй неприємними дилемами. У західних столицях, зауважує Урбан, це питання обговорюють дедалі активніше.
Людський ресурс: чому втрати РФ стають критичними
Почнемо з найболючішого для Кремля фактора – втрат на фронті. За офіційними заявами Києва, Сили оборони України зараз ліквідують більше окупантів, ніж ворог здатний завербувати. Це принципово змінює математику війни.
Тут, щоправда, є нюанс – і Урбан на нього вказує. Існує різниця між остаточно виведеними з ладу бійцями та загальним показником втрат. Останній включає поранених, яких після лікування цілком можуть знову відправити на передову. Тому пряме порівняння цифр вимагає обережності.
Але навіть із цією поправкою прогнози для Москви невтішні. Експерти припускають: уже в найближчі місяці темпи незворотних втрат Росії перевищать набір новобранців. А це означає, що «м’ясні штурми», якими російське командування звикло компенсувати брак тактики, поступово втрачатимуть сенс.
Дрони, ракети й несподіваний козир України
Другий фактор – оборонне виробництво самої України. Воно зростає темпами, які ще рік тому здавалися фантастикою. Найпоказовіший приклад – FPV-дрони. Минулої весни українці ставили собі за мету виробляти 3,5 мільйона безпілотників на рік. Сьогодні ця планка подвоїлася. Сім мільйонів дронів щороку – це вже не плани, а реальність, до якої рухається український ВПК.
А тепер – козир, про який говорять не так часто. Україна вжила заходів, щоб припинити використання супутникової системи Starlink російськими окупантами. Аналітик з БПЛА Фабіан Хінц, на якого посилається Урбан, вважає це рішення «значним впливом на війну безпілотників». За його словами, тепер Україна отримала унікальну перевагу – особливо в діапазоні 50–200 кілометрів. Саме на цих відстанях розгортається більшість дуелей дронів, і саме тут зв’язок вирішує все.
Коли глибокі удари змінюють правила гри
Сукупний ефект від глибоких ударів Сил оборони, зростання втрат армії РФ і постійної гонки озброєнь – це дедалі більші витрати на війну. Урбан констатує цей факт без зайвого оптимізму, але й без прикрас: Кремль платить дедалі вищу ціну за кожен наступний день вторгнення.
Колишній військовий аташе Великої Британії в Росії Джон Форман додає до цієї картини важливий штрих. Він переконаний: у Путіна ще залишаються варіанти ескалації. І російський диктатор, за словами Формана, «не збирається змінюватися». Тобто раціональні аргументи про надмірні витрати можуть просто не спрацювати – логіка Кремля працює інакше.
Цю тезу підтверджує і нещодавня поведінка самого Путіна. 5 червня, виступаючи на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, він відхилив пропозицію Володимира Зеленського про переговори на рівні лідерів і підтвердив намір досягти своїх військових цілей. Жодних сигналів до деескалації – навпаки, демонстративна впертість.
Що показують цифри
Показовим є й виступ Путіна про «захоплені території». Диктатор заявив про «дві тисячі чотириста сорок тисяч квадратних кілометрів» – хоча насправді, вочевидь, ішлося про 2440 квадратних кілометрів. Бо 2,4 мільйона – це площа, більша за саму Україну. Обмовка, звісно, красномовна, але важливіше інше: аналітики Інституту вивчення війни (ISW) зафіксували, що українські війська звільнили більше території у квітні та травні, ніж російська армія змогла окупувати. Це прямий сигнал про зниження бойових спроможностей РФ.
А от ще одна цифра, яка багато про що говорить. У лютому головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив: у 2025 році втрати російської армії вперше перевищили кількість мобілізованих новобранців. Вперше за всю війну математика перестала працювати на користь агресора.
Останні дані Генерального штабу ЗСУ лише підсилюють цю тенденцію. Станом на ранок 14 червня, за минулу добу армія РФ втратила приблизно 1440 військовослужбовців. А загальні втрати окупантів від 24 лютого 2022 року сягнули орієнтовно 1 382 870 осіб.
Усе це разом – і виробничі потужності України, і технологічна перевага в дронах, і демографічна математика втрат – формує нову реальність, у якій війна Путіна проти України перестає бути «спецоперацією, що йде за планом». Вона перетворюється на дедалі дорожчий і дедалі безперспективніший тягар, який Кремль просто не може ігнорувати вічно. Питання лише в тому, скільки ще часу знадобиться, щоб цей тягар став справді нестерпним.
