Ліквідаційна процедура – це завжди крайній захід у справі про банкрутство. Суд іде на неї лише тоді, коли всі інші способи врятувати компанію вичерпано. Саме таку межу перетнув Верховний Суд 14 квітня 2026 року, залишивши без змін рішення про визнання банкрутом ТОВ «МіК» після того, як процедура розпорядження майном тривала понад дев’ять років. Історія цієї справи – показовий приклад того, як затягування може зіграти проти самого боржника.
З чого все почалося
У січні 2016 року Господарський суд Дніпропетровської області порушив справу про банкрутство ТОВ «МіК». На той момент загальна сума визнаних вимог кредиторів перевищувала 80 мільйонів гривень. Ішлося про борги із заробітної плати, зобов’язання перед банками, вимоги, забезпечені заставою – увесь спектр фінансових проблем, які тільки можуть спіткати компанію.
І далі почалася багаторічна епопея. Ще в 2017 році збори кредиторів уперше ухвалили рішення про перехід до ліквідаційної процедури. Але засновники боржника щоразу блокували цей процес, обіцяючи ось-ось знайти інвестора, доопрацювати план санації, відновити платоспроможність.
Чесно кажучи, дев’ять років – це колосальний строк навіть для найскладніших банкрутних справ. І в якийсь момент терпіння і кредиторів, і судової системи просто вичерпалося.
Що показав фінансовий аналіз
Розпорядник майна провела детальний аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «МіК». Картина вийшла відверто невтішною. Компанія була збитковою протягом усього досліджуваного періоду – з 2014 до 2018 року. А починаючи з 2015-го, боржник взагалі не отримував жодних доходів. Тобто діяльність фактично припинилася, хоча юридично підприємство ще існувало.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності – той самий показник, який демонструє здатність компанії негайно погасити борги, – становив 0,03 на початку 2014 року і скотився до нуля до кінця 2018-го. Для розуміння: нормальним вважається значення не нижче 0,2.
Власних обігових коштів компанія не мала взагалі. Їхнє значення було від’ємним і стабільно погіршувалося. Усі ці цифри свідчили про одне: підприємство перебуває у стані надкритичної неплатоспроможності. І, що важливо, аналіз не виявив ознак фіктивного банкрутства чи навмисного доведення до нього. Компанія просто вичерпала свій економічний ресурс – без злого умислу, але з тим самим фінальним результатом.
Активи і пасиви: проста математика
За даними реєстру вимог кредиторів, станом на момент розгляду справи загальний розмір кредиторських вимог до ТОВ «МіК» сягнув понад 81,6 мільйона гривень. І ця сума не стояла на місці – суди продовжували стягувати нові борги із заробітної плати, додавалися витрати на винагороду арбітражних керуючих.
А що на іншій шальці терезів? Інвентаризація виявила активи приблизно на 47,2 мільйона гривень. Левова частка – основні засоби на 46 мільйонів, решта – малоцінні активи та кількасот тисяч на банківському рахунку.
Проста арифметика: 81,6 мінус 47,2 – це розрив у понад 34 мільйони гривень. І це без урахування того, що заборгованість продовжувала накопичуватися, наче снігова куля.
Чому санація так і не відбулася
Засновник ТОВ «МіК» наполягала: дайте ще час, компанію можна врятувати. У касаційній скарзі вона посилалася на те, що суди нібито формально підійшли до питання, не дали належної оцінки плану санації, не врахували всіх обставин.
Але Кодекс України з процедур банкрутства чітко визначає: для введення процедури санації потрібен схвалений кредиторами план. Проєкт плану, який обговорювали ще у травні 2023 року, так і не доопрацювали. Засновники, котрі його запропонували, за півтора року не спромоглися усунути зауваження кредиторів.
Крім того, жоден інвестор так і не подав заяви про участь у санації боржника. Ні до розпорядника майна, ні до суду такі звернення не надходили. А без інвестора будь-який план санації – це просто папірець із гарними цифрами.
Верховний Суд нагадав важливу річ: ні суд, ні розпорядник майна не можуть примусити кредиторів схвалити план санації поза їхньою волею. Це суперечило б і логіці Кодексу України з процедур банкрутства, і самій природі банкрутних процедур, де збори кредиторів мають власну, незалежну компетенцію.
Дев’ять років – це взагалі розумний строк?
Окремо Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини. У рішенні «Парінов проти України» ЄСПЛ визнав тривалість провадження у справі про банкрутство понад дев’ять років такою, що порушує вимогу «розумного строку» за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Тут важливий момент: процедура банкрутства має сенс лише тоді, коли вона рухається. Якщо ж роками нічого не відбувається, а кредитори не можуть отримати задоволення своїх вимог – це вже не правовий механізм захисту, а його імітація.
Показово й те, що за дев’ять років боржник так і не передав розпоряднику майна всю бухгалтерську та фінансову документацію. Представники компанії оскаржували результати інвентаризації, стверджували про заниження вартості активів, наводили перелік нібито неврахованого майна – вікон, дверей, кабелів, плитки. Але жодних документів, які б підтверджували право власності на це майно саме за боржником, так і не з’явилося. Розпорядник майна неодноразово надсилала запити – відповіддю була тиша.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного господарського суду залишила касаційну скаргу без задоволення. Рішення першої та апеляційної інстанцій про визнання ТОВ «МіК» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури залишилися без змін.
Ліквідатором призначено арбітражну керуючу Носенко Т. С. Строк ліквідаційної процедури – 12 місяців, до травня 2026 року. Усі грошові зобов’язання боржника вважаються такими, строк виконання яких настав.
Це рішення – серйозний сигнал для всіх учасників банкрутних справ. Кредитори не повинні роками чекати, поки боржник шукатиме міфічних інвесторів. А боржникам варто усвідомити: процедура розпорядження майном – це не вічна парасолька від виконання зобов’язань.
До речі, у цій справі Верховний Суд паралельно розглянув кілька процесуальних клопотань – заяву про відвід суддів і клопотання про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду. Обидва були відхилені: перше через пропуск десятиденного строку на подання, друге – через відсутність визначених законом підстав. Як-то кажуть, процесуальна дисципліна теж має значення.
Після дев’яти років судових баталій історія ТОВ «МіК» увійшла у фінальну стадію. Тепер усе майно боржника буде реалізовано ліквідатором, а отримані кошти спрямують на погашення вимог кредиторів – у тій черговості, яку прямо встановлює закон.
