Право на відпустку в умовах війни – це вже не абстрактна юридична категорія, а питання, яке торкається мільйонів українців. 19 травня 2026 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалив Рішення №3-р/2026, яке змінює правила гри для роботодавців і працівників. Ініціатором розгляду виступив Уповноважений Верховної Ради з прав людини – омбудсман.
Що саме перевіряв суд і чому це важливо для вас – розберемо по порядку.
Що стало предметом суперечки
Під прицілом опинився Закон України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”. Зокрема ті його норми, які:
- регулюють надання відпусток під час воєнного стану;
- дозволяють переносити невикористані дні відпустки на період після його припинення або скасування.
Звучить технічно, але за цими формулюваннями стоять реальні ситуації. Наприклад: чи має право роботодавець взагалі не відпускати людину у відпустку до кінця війни? І що відбувається з накопиченими днями відпочинку після?
Відпустка – це не подарунок
КСУ у своєму рішенні чітко зафіксував: право на відпочинок – це повноцінне конституційне право. Не привілей, не бонус від роботодавця, а право, яке захищає фізичне та психічне здоров’я людини і дозволяє їй нормально реалізовувати інші права та свободи.
На конституційному рівні, за позицією суду, закладено гуманістичну модель праці. Суть її проста: робота і особисте життя мають бути збалансовані. Навіть під час війни.
Законодавець зобов’язаний гарантувати мінімальну тривалість оплачуваної щорічної відпустки для всіх без винятку. А для вразливих категорій – дітей до 18 років та людей з інвалідністю – гарантії мають бути посиленими.
Що суд визнав законним
Тут є хороша новина для більшості працівників. КСУ визнав, що основна конструкція закону – збереження за кожним працівником оплачуваної щорічної відпустки тривалістю 24 календарні дні – не суперечить Конституції. Тобто сама по собі ідея обмеження відпусток у воєнний час допустима, якщо мінімум відпочинку гарантовано.
Також суд визнав конституційними приписи абзацу третього частини першої статті 12 Закону. Ця норма залишається чинною.
Де закон порушив межу
А ось далі – важливий момент. КСУ знайшов у законі дві принципові проблеми.
Перша: друге речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону не забезпечує підвищених мінімальних гарантій для неповнолітніх та осіб з інвалідністю. За трудовим законодавством їхня відпустка має бути довшою за стандартні 24 дні. Але оспорювана норма цього не враховувала, фактично прирівнюючи їх до решти працівників. Суд кваліфікував це як порушення принципів рівності, домірності та людської гідності.
Друга: абзац другий пункту 3 розділу “Прикінцеві положення” Закону. Ця норма передбачала, що обмеження тривають до того моменту, поки кожен конкретний працівник фактично не використає перенесені дні відпустки. Але ж у різних людей це може статися в різний час! Суд визнав такий підхід порушенням принципу юридичної визначеності – адже строк дії обмежень залежав від індивідуальних обставин кожного, а не від єдиного для всіх правила.
Що визнано неконституційним
Суд визнав такими, що суперечать Конституції України:
- друге речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону – в частині, яка не забезпечує дітям до 18 років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки тривалістю більше 24 календарних днів;
- абзац другий пункту 3 розділу “Прикінцеві положення” Закону.
Обидві норми втратили чинність з дня ухвалення рішення – тобто з 19 травня 2026 року.
Що це означає на практиці
Кстати, тут є пряме практичне значення. Якщо ви – неповнолітній або маєте інвалідність і ваш роботодавець обмежував право на відпустку посиланням на визнані неконституційними норми – ці посилання більше не працюють.
Законодавцеві тепер доведеться привести відповідні положення у відповідність до Конституції. І зробити це так, щоб право на відпустку для вразливих категорій знову мало чіткі, однакові для всіх гарантії – з конкретними строками і без правової невизначеності.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
