Розірвання договору оренди водного об’єкта – не та процедура, яку можна провернути одним листом. Саме так вирішив Верховний Суд у справі № 916/2545/25, де підприємиця спробувала в односторонньому порядку відмовитися від оренди Перелітського водосховища, а натомість отримала судовий позов, борг у 116 тисяч гривень і примусове повернення водойми державі.
Давайте розберемо цю історію детально – вона добре показує, як не треба припиняти орендні відносини щодо водних об’єктів.
Що сталося: фабула справи
У травні 2011 року Балтська районна держадміністрація уклала з ФОП Дробінко Л.Д. договір оренди водного об’єкта загальнодержавного значення – Перелітського водосховища. Площа водного дзеркала – майже 148 гектарів, розташоване воно на території Балтської громади на Одещині. Термін оренди – 25 років (до 2060 року), мета – риборозведення. Орендна плата становила близько 56 тисяч гривень на рік і мала сплачуватися щомісяця, до 10 числа.
Договір зареєстрували в Книзі записів договорів оренди об’єктів водного фонду під № 9 і погодили з Одеським обласним виробничим управлінням по водному господарству та Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища. Тобто, на момент укладення все було оформлено за правилами.
Усе йшло за планом до весни 2023 року. Останні платежі пройшли в березні та квітні. А потім підприємиця вирішила, що оренда їй більше не потрібна.
У квітні-травні 2023 року вона надсилає листи до Балтської міської ради: мовляв, добровільно відмовляюся від користування водосховищем із 1 травня 2023 року, вважаю договір припиненим. До листів додає акти приймання-передачі. І, вочевидь, перестає платити.
Але міськрада відповідає: ми не є стороною цього договору і не розпоряджаємося цими землями, звертайтеся до Подільської райдержадміністрації – правонаступника орендодавця. Підприємиця звертається туди. Райдержадміністрація повідомляє: під час реорганізації Балтської РДА ваш договір нам узагалі не передали.
І все. Жодного рішення про розірвання договору оренди водного об’єкта ніхто не ухвалив. А орендна плата тим часом не надходить.
Що побачив прокурор
У червні 2025 року заступник керівника Подільської окружної прокуратури звертається до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави. Вимоги – три:
– стягнути з підприємиці 116 131,22 грн заборгованості за період з червня 2023 по січень 2025 року;
– розірвати договір оренди водного об’єкта загальнодержавного значення;
– зобов’язати повернути водосховище державі в особі Одеської обласної державної адміністрації.
Логіка прокурора проста і залізна. По-перше, орендар систематично не платить – а це істотне порушення договору. По-друге, ФОП так і не оформила право оренди землями водного фонду (під водним об’єктом, прибережною захисною смугою та гідротехнічними спорудами), як того вимагав пункт 3.10 договору. Два істотних порушення – вагомий привід для суду.
Суд першої інстанції в листопаді 2025 року позов задовольнив повністю. Апеляція в березні 2026-го залишила рішення без змін. Підприємиця пішла до Верховного Суду.
Чому добровільна відмова не спрацювала
Тут важливий момент. У пункті 8.6 договору справді було зазначено: чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок добровільної відмови від користування водним об’єктом. Здавалося б – написала листа, і договору немає.
Але не все так просто.
Верховний Суд у цій справі нагадав свою усталену позицію: добровільна відмова – це лише підстава для розірвання договору, а не автоматичне припинення правовідносин. Потрібне або рішення власника про припинення права користування, або рішення суду. Саме так Суд висловлювався раніше – у справах № 816/1331/17, № 480/303/19, № 912/1592/20, № 916/3470/23.
До того ж стаття 188 Господарського кодексу України (чинна на момент подій) прямо забороняла односторонню зміну чи розірвання господарських договорів, якщо інше не передбачено законом або договором. Механізм там чіткий: надсилаєш пропозицію другій стороні – чекаєш 20 днів на відповідь – якщо згоди немає, йдеш до суду.
Підприємиця цього шляху не пройшла. Вона просто перестала платити, вважаючи договір припиненим. І це стало фатальною помилкою.
Але й це не все. Пункти 8.3 і 8.4 договору прямо передбачали: розірвання допускається за взаємною згодою сторін, а за ініціативою однієї з них – за рішенням суду. Тобто сам договір не давав орендарю права на односторонню відмову без судового рішення.
Систематична несплата – прямий шлях до суду
Суди встановили: з червня 2023 по січень 2025 року орендна плата не вносилася взагалі. Жодної гривні за майже два роки. Це не просто порушення – це систематичне й тривале невиконання грошового зобов’язання.
А тепер дивимося на статтю 651 Цивільного кодексу України. Вона каже: договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення. Істотним вважається таке порушення, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладенні договору.
Верховний Суд ще у 2022 році у справі № 910/9859/21 пояснив: основний інтерес орендодавця – це своєчасне отримання орендної плати. Коли орендар систематично не платить, орендодавець втрачає саме те, заради чого укладав договір. А отже, систематична несплата – це класичне істотне порушення за змістом статті 651 Цивільного кодексу України.
Крім того, стаття 526 Цивільного кодексу України вимагає виконувати зобов’язання належним чином – відповідно до умов договору. Стаття 525 забороняє односторонню відмову від зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом. А стаття 629 прямо каже: договір є обов’язковим для виконання сторонами. Три статті – і всі проти позиції орендаря.
У справі № 916/2545/25 суди побачили навіть не одне, а два істотних порушення: грошовий борг плюс неоформлене право оренди на землі водного фонду. Сукупності цих порушень виявилося більш ніж достатньо для розірвання договору оренди водного об’єкта.
Що вирішив Верховний Суд
1 липня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив касаційну скаргу ФОП Дробінко без задоволення. Рішення попередніх інстанцій залишилися без змін.
Договір оренди водного об’єкта розірвано. Водосховище підлягає поверненню державі в особі Одеської обласної державної адміністрації. Заборгованість у розмірі 116 131,22 грн стягнуто на користь Балтської міської ради. Судовий збір за касацію – також за рахунок підприємиці.
Суд окремо зауважив: доводи скаржниці про те, що вона мала «правомірні очікування» щодо припинення договору, фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів. А переоцінювати докази касаційна інстанція не має права – це виходить за межі її повноважень згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційне провадження відкривали за пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України – відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певних норм. Однак під час розгляду ця підстава не підтвердилася.
Практичний урок
Ця справа – наочна ілюстрація простого правила: якщо хочете розірвати договір оренди водного об’єкта, самого бажання недостатньо. Недостатньо навіть письмової заяви про добровільну відмову.
Потрібно або отримати згоду орендодавця та оформити її належним чином, або – якщо згоди немає – йти до суду. І головне: поки договір не розірвано юридично, обов’язок сплачувати орендну плату нікуди не зникає. Інакше замість звільнення від оренди ви отримаєте борг, суд і примусове повернення об’єкта.
Чесно кажучи, історія цієї підприємиці – дорогий, але корисний приклад для всіх, хто має справу з орендою державного чи комунального майна. Не повторюйте чужих помилок.
