Уявіть, що ви закрили свій бізнес п’ять років тому, змінили місто проживання, отримали статус внутрішньо переміщеної особи – і раптом дізнаєтеся, що податкова провела у вас перевірку та нарахувала сотні тисяч гривень. А ви про це навіть не здогадувалися, бо всі документи надсилали за старою адресою. Саме така історія стала предметом розгляду Верховного Суду, і вона змушує серйозно замислитися про те, як працює процедура податкової перевірки в Україні.
Про що ця справа
Фізична особа-підприємець ще у лютому 2019 року припинила свою діяльність. Згодом, рятуючись від війни, переїхала до Ірпеня й офіційно зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа. Здавалося б, історія із підприємництвом завершена.
Але у березні 2024 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області видало наказ про документальну позапланову невиїзну перевірку цього ФОПа. Перевіряти вирішили період аж із 2017 року. І от тут криється перша дивина: перевірку призначили більш ніж через п’ять років після того, як людина закрила бізнес.
Копію наказу та повідомлення про перевірку надіслали за старою адресою в Дніпрі – туди, де підприємець уже давно не жив. Поштове відправлення повернулося з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Проте податковий орган не став з’ясовувати актуальне місце проживання людини й провів перевірку без її участі.
Результат – акт із десятками порушень і податкові повідомлення-рішення на загальну суму понад пів мільйона гривень. ФОП дізнався про це випадково, вже після того, як усі рішення були ухвалені.
Що сказали суди
Підприємець оскаржив рішення податкової в суді – і виграв. Причому переконливо: Дніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив позов повністю, Третій апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.
Чому? Бо суди побачили те, що часто ігнорують контролюючі органи: процедура має значення. І коли вона порушена, усі подальші рішення втрачають законну силу.
Аргументація судів спиралася на три ключові моменти.
Перше – податкова не вручила платнику копію наказу та повідомлення до початку перевірки. А пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України чітко каже: документальна позапланова невиїзна перевірка можлива лише за умови вручення платнику цих документів. Не надіслання, не спроба вручення, а саме вручення.
Друге – контролюючий орган не вжив жодних заходів, щоб з’ясувати, де насправді перебуває платник. Повернення листа «за закінченням терміну зберігання» мало б стати сигналом: адреса неактуальна, треба шукати. Але податкова цей сигнал проігнорувала.
І третє – весь акт перевірки ґрунтувався виключно на даних з автоматизованих інформаційних систем ДПС, без жодного первинного документа. Чому? Бо платник просто не знав про перевірку й об’єктивно не міг подати документи.
Верховний Суд поставив крапку
Податкова не здалася й пішла до Верховного Суду. Там посилалася на те, що платник нібито сам винен – не повідомив про зміну адреси через форму №5ДР, отже, має нести ризики.
Але Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року (справа №160/33598/24) відхилив ці аргументи. Позиція суду виявилася чіткою: обов’язок довести факт належного повідомлення лежить саме на контролюючому органі. І якщо податкова бачить, що листи повертаються, вона зобов’язана з’ясувати актуальну адресу, а не просто розвести руками.
Колегія суддів звернула увагу на важливу деталь. У матеріалах справи була довідка від 8 червня 2023 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, де чітко зазначене фактичне місце проживання – Ірпінь. Тобто інформація про нову адресу в державних реєстрах була. Податковій просто треба було її знайти.
Окремо Верховний Суд наголосив: у матеріалах справи взагалі відсутня копія запиту про надання первинних документів, який нібито направлявся платнику. Тобто контролюючий орган навіть не зміг довести, що він хоча б намагався отримати документи.
Чому це рішення важливе для всіх
Ця справа – не просто про одного підприємця. Вона фіксує принцип, який має працювати для кожного платника податків.
Податкова перевірка – це не безконтрольний інструмент. Податковий кодекс України містить чітку процедуру, і її недотримання автоматично робить результати перевірки незаконними. Тут варто навести пряму цитату з практики Верховного Суду: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб’єктом владних повноважень, який зобов’язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України».
Іншими словами – податкова не має права діяти за принципом «я так вирішив». Є закон, є процедура, і будь-яке відхилення від неї – це підстава для скасування всіх ухвалених рішень.
Крім того, суд підкреслив: неповідомлення платника про податкову перевірку позбавляє його конституційного права на захист. Адже людина не може надати документи, пояснення, заперечення, якщо вона навіть не знає, що перевірка триває.
Декілька практичних порад
Якщо ви опинилися в схожій ситуації, ось на що варто звернути увагу.
Насамперед – завжди оновлюйте свою податкову адресу. Так, це ваш обов’язок, і його невиконання справді може створити проблеми. Але навіть якщо ви цього не зробили, це не дає податковій карт-бланш на проведення перевірки без належного повідомлення.
Якщо ви дізналися, що стосовно вас провели податкову перевірку без вашого відома – одразу звертайтеся до суду. Процедурні порушення – це самостійна й достатня підстава для скасування всіх рішень. Суди це підтверджують послідовною практикою.
Зверніть увагу: факт припинення підприємницької діяльності не звільняє від податкових зобов’язань за період її здійснення. Податкова дійсно має право перевіряти минулі періоди. Але робити це вона зобов’язана в межах законної процедури, з належним повідомленням – і крапка.
Цікаво, що у схожій справі №420/37047/23, на яку посилалася податкова, Верховний Суд у підсумку теж не підтримав позицію контролюючого органу. Після нового розгляду суди знову стали на бік платника, а касаційне провадження було закрите ухвалою від 14 квітня 2026 року.
Тож тенденція очевидна: суди дедалі частіше вимагають від податкових органів бездоганного дотримання процедури. І це добре, адже верховенство права починається саме з того, що держава грає за правилами, які сама ж і встановила.
