Чи можна домогтися звільнення з військової служби, якщо дружина має III групу інвалідності, а військова частина відмовляє – посилаючись на те, що в документах «не зазначено потреби в догляді»? Саме з такою ситуацією зіткнувся військовослужбовець, чию історію розглянув Хмельницький окружний адміністративний суд у справі № 560/10160/26. Суд став на бік позивача – і тепер це рішення може стати в пригоді багатьом, хто опинився в подібних обставинах.
**Суть історії: що сталося**
Військовослужбовець проходив службу у військовій частині. Його дружина – особа з інвалідністю III групи, причому інвалідність встановлена безстроково, ще з 2016 року. Причина – відсутність одного з парних органів. Це підтверджувалося довідкою МСЕК та пенсійним посвідченням, де зазначено: пенсія по інвалідності, 3 група з дитинства, довічно.
28 квітня 2026 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби. Підстава – абзац 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Якщо коротко: ця норма дозволяє звільнитися військовослужбовцю, який проходить службу за призовом під час мобілізації, якщо його дружина має III групу інвалідності внаслідок, зокрема, відсутності одного з парних органів.
До рапорту додали всі документи: копію свідоцтва про шлюб, довідку МСЕК, пенсійне посвідчення дружини та медичний документ, що підтверджує причину інвалідності. Здавалося б – пакет повний, підстави очевидні.
Але військова частина відповіла відмовою. У листі від 28 травня 2026 року командування повідомило: поданих документів недостатньо. Чому? Тому що в документах, виданих дружині, «не зазначено потреби здійснення догляду» за нею.
**Що каже закон насправді**
Тут важливий момент. Давайте подивимося, які саме документи вимагає законодавство для такого звільнення.
Згідно з пунктом 24 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджена наказом Міністерства оборони № 170 від 10.04.2009), військовослужбовець має подати:
– копію свідоцтва про шлюб;
– один із документів, що підтверджує інвалідність дружини: довідку МСЕК, або копію відповідного посвідчення, або копію пенсійного посвідчення із зазначенням групи та причини інвалідності;
– документ, що підтверджує наявність у дружини захворювання та/або причину інвалідності.
Зверніть увагу: жодної згадки про те, що в документах має бути окремо прописана «потреба здійснення догляду». Ні в цій Інструкції, ні в тексті самого Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» такої вимоги немає.
І це – ключовий аргумент, який ліг в основу судового рішення. Перелік документів, до речі, вичерпний. Розширювати його на власний розсуд військова частина не має права.
**Чому суд визнав відмову протиправною**
Суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Драновський Я.В. проаналізував ситуацію і дійшов однозначного висновку: позивач подав усі документи, передбачені законом. Жодних додаткових паперів від нього вимагати не мали права.
Крім того, суд звернув увагу на важливу деталь: повноваження військової частини у цій ситуації не є дискреційними. Що це означає простими словами? Коли закон чітко визначає умови, за яких військовослужбовця мають звільнити, командування не може вирішувати «на власний розсуд». Воно зобов’язане діяти за чіткою процедурою: є підстави – видавай наказ.
А підстави були. Дружина позивача – особа з інвалідністю III групи, причина інвалідності – відсутність одного з парних органів. Усі три обов’язкові документи додані до рапорту.
Тож логіка суду проста і зрозуміла: якщо військовослужбовець виконав усі вимоги закону, а військова частина все одно каже «ні» – це протиправна відмова.
**Що отримав позивач за підсумком**
Суд задовольнив позов повністю. Рішенням у справі № 560/10160/26:
– відмову військової частини, викладену в листі від 28 травня 2026 року, визнано протиправною;
– військову частину зобов’язано прийняти рішення (наказ) про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»;
– на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини.
Крім того, суд вийшов за межі позовних вимог – тобто зобов’язав відповідача не просто «розглянути питання», а саме прийняти конкретне рішення про звільнення. Це важливо, бо іноді суди обмежуються формулюванням «зобов’язати розглянути рапорт повторно», що залишає простір для нових відмов. Тут же суд поставив крапку.
**Кілька практичних висновків для тих, хто в схожій ситуації**
По-перше, перелік документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами – вичерпний. Якщо вам кажуть, що «чогось не вистачає», перевірте, чи справді цей «щось» передбачений законом. Посилання на «потребу здійснення догляду» як окрему вимогу – не більше ніж вигадка.
По-друге, сам факт наявності у дружини III групи інвалідності з відповідною причиною (відсутність парного органу, онкологічне захворювання, відсутність кінцівок тощо) вже є достатньою підставою. Закон не вимагає окремо доводити, що дружина «потребує догляду» – це презюмується самим характером інвалідності.
І по-третє, не бійтеся йти до суду. Такі справи розглядаються в порядку адміністративного судочинства, і, як показує практика, за наявності повного пакета документів шанси на успіх високі.
Кодекс адміністративного судочинства України прямо покладає обов’язок доказування правомірності своїх дій на суб’єкта владних повноважень – тобто на військову частину. Це означає, що не ви маєте доводити свою правоту, а вони – обґрунтовувати законність відмови. І якщо законних підстав для відмови немає – суд це побачить.
