Вашингтон порушив питання про можливу формулу: виведення з Донбасу в обмін на членство в НАТО. Володимир Зеленський відповів на це просто – рішення ухвалюватиме суспільство. Звучить як політична обережність. Насправді це майже дослівний переказ того, що записано в Конституції.
Що саме прозвучало
Президент України підтвердив, що США порушили питання про можливість для України виведення з Донбасу в обмін на членство в НАТО. Розмова триває на тлі того, як Вашингтон вивчає умови припинення повномасштабного вторгнення Росії. Джерела вказують, що європейські столиці підтримують прагнення Зеленського відновити переговори щодо членства в НАТО. Про це повідомляє УНН.
Далі починається найцікавіше – юридична механіка. Бо політична воля це одне, а процедура зовсім інше.
Суспільство тут не метафора
Стаття 73 Конституції України сформульована без жодних лазівок: питання про зміну території вирішує виключно всеукраїнський референдум. Не президент, не Верховна Рада, не Кабінет Міністрів. Ніхто з них не має повноважень підписати папір, за яким частина Донецької чи Луганської області виходить з-під українського суверенітету.
А якби хтось і підписав? Такий документ не мав би правових наслідків усередині країни. Це не риторика, а прямий наслідок того, що Основний Закон стоїть вище за будь-який підпис.
Два різні прочитання одного слова
Тут важливий момент, який часто губиться в новинах. Формулювання про виведення з Донбасу можна зрозуміти щонайменше двома способами.
- Відведення військ, розведення сил, відхід на узгоджену лінію. Це військово-тактичне рішення, і воно цілком у межах компетенції військового командування.
- Визнання, що ці території більше не належать Україні. Оце вже зміна території, і тут без референдуму не обійтися.
Різниця між цими варіантами – як між ремонтом дороги і продажем ділянки. Схоже за звучанням, абсолютно різне за наслідками.
Ось чому в будь-якому документі важать не декларації, а дефініції. Якщо там написано відведення військ на певні координати – це одне. Якщо написано врегулювання статусу територій – це зовсім інше. І саме такі формулювання потім роками тлумачать у судах і парламентських залах.
Спочатку Конституція, потім підпис
Стаття 9 Конституції додає ще одне обмеження. Міжнародний договір, який суперечить Основному Закону, можна укласти лише після внесення до Конституції відповідних змін. Простими словами: спершу парламент і, якщо потрібно, референдум, а вже потім підпис під документом.
Додайте сюди Конституційний Суд, який перевіряє міжнародні договори на відповідність Конституції. Виходить довгий ланцюг, де кожна ланка здатна зупинити весь процес.
Курс на НАТО вже вписано в Основний Закон
Ще одна деталь, про яку варто пам’ятати. У 2019 році до Конституції внесли зміни, які закріпили стратегічний курс на повноправне членство в НАТО і в Європейському Союзі. Йдеться зокрема про статті 85 і 102.
Це не побажання однієї політичної сили і не передвиборча обіцянка. Це норма, яку треба спершу скасувати, щоб домовлятися про щось інше. А зміни до цих розділів ухвалюють щонайменше 300 голосами народних депутатів. Порахуйте, наскільки реально зібрати їх під формулу, яку навіть не узгодили.
У НАТО своя арифметика
І це лише українська сторона питання. Стаття 10 Вашингтонського договору 1949 року каже прямо: нових членів запрошують за одностайним рішенням усіх союзників.
Жодного обміну території на членство в НАТО в правовому сенсі не існує. Є окремо готовність країни-кандидата відповідати критеріям і окремо згода кожного парламенту в Альянсі. Домовитися про таке на одній зустрічі неможливо фізично, навіть якби всі дуже хотіли.
Референдум – це не кнопка
Здавалося б, вихід є: винести питання на всенародне голосування. Закон України Про всеукраїнський референдум № 1135-IX від 26 січня 2021 року таку можливість передбачає. Але з обмеженнями: на голосування не можна виносити питання, які суперечать Конституції.
Є й проблема суто практична. Як голосувати на територіях, де йдуть бої? Де люди виїхали, де немає зв’язку, де неможливо забезпечити спостереження? Будь-який результат такого голосування одразу стане предметом суперечок – і політичних, і судових.
І ще нюанс: референдум не гарантує потрібного результату. Він лише дає відповідь. Передбачити її заздалегідь не може ні влада, ні опозиція.
Що це означає на практиці
Уявіть родину, яка володіє квартирою у спільній власності. Один із власників хоче обміняти свою частину. Але без підпису другого нічого не станеться, скільки б домовленостей не звучало за столом.
У державі цей другий власник називається суспільством. І його підпис у вигляді референдуму зібрати значно важче, ніж будь-яку політичну більшість.
Саме тому відповідь Зеленського звучить не як ухиляння від рішення, а як найточніший опис процедури. Будь-яка формула, де Донбас виступає розмінною монетою, впирається не в характер президента, а в текст Основного Закону. А цей текст змінюється повільно, публічно і з дуже конкретною кількістю голосів.
